Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Третій фронт 📚 - Українською

Читати книгу - "Третій фронт"

268
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Третій фронт" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 123
Перейти на сторінку:
нічого не знаєш. Відійдіть від коридору й чекайте.

Тицьнувся в одні двері — зачинено, в другі — зачинено, лише треті відчинилися. Усередині стояв стіл зі стосом жовтуватих аркушів і пером із чорнильницею. Один із аркушів списаний красивими літерами. Я прочитав: протокол допиту, російською. У кімнаті нікого не було. Я вийшов.

— Стій, руки вгору! — сказав хтось російською за моєю спиною.

— Спокійно, свої. — Руки про всяк випадок підняв, повернувся, широко усміхався, наче давав зрозуміти, що це просто якась помилка. Побачив молодого хлопця у військовій формі й з гвинтівкою, яку він наставив на мене. Багнетом ледь не впирався у груди. Молодий, високий, із білявим волоссям і блакитними очима. Російський красень. — Я з губкому, за статистикою приїхав. — Я теж говорив російською, ще й вимову намагався тримати.

— Документи є?

— Та які документи, я швиденько туди-назад. Начальство статистику вимагає, де ваш статвідділ?

— Де відділ я не знаю, а от тебе арештую. Розвертайся, ходімо!

Звісно, можна було спробувати різко відвести гвинтівку потім ногою вдарити бійця, звалити з ніг і забрати зброю, але додаткового здоров’я в мене не було. Одна помилка — і все, полетіла душа в рай. Я досить тверезо оцінював свої здібності боротися голіруч із цим дебелим хлопцем, тому кивнув і зробив що наказували.

— І правильно, товаришу боєць! Увагу не можна втрачати! Бо вороги всюди! От у нас в губкомі сторож працював. Наче з робочого класу дідок, а виявилося, що брат у нього піп! Підмовив шкідництво проти нас робити, додавати в самовар отруту від тарганів. Через це у багатьох наших співробітників шлунки захворіли. Ось так!

Я на ходу обернувся до бійця, наче шукаючи підтримки мого обурення, а насправді — щоб перевірити, чи не відволікся він, чи не розслабився. Але боєць був напружений, гвинтівкою цілився в мене, багнетом майже у спину штрикав.

— Іди, іди! — Ми пройшли метрів двадцять. — Стій! — наказав він. — Постукай і відчиняй двері.

Я постукав і відчинив. Червоноармієць мене підштовхнув. Я опинився у досить великому кабінеті, де було дуже накурено. Троє людей у френчах, чоботах і галіфе оточили якогось скривавленого бідолаху, підвішеного до гака на стелі.

— Ось, привів якогось підозрілого. Вештається тут, а документів не має! — доповів солдат.

— Це помилка. Я з губкому, по статистику мене послали. Заблукав у вас, мені в канцелярію треба, — пояснив я.

— У канцелярію? — перепитав один із чоловіків у френчах. Я помітив його збиті в кров кулаки.

— Так точно! Звіт забрати. — Я запопадливо усміхнувся і миттю отримав в обличчя. Упав на підлогу, наче скосило мене.

— Вільний, боєць. Молодець, що уважний. Пильність — понад усе.

— Так точно! — радісно відповів боєць і пішов.

— Це помилка! Помилка, товаришу! — захрипів я. У роті повно крові та вибитих зубів. Бив цей гад професійно.

— ВЧК не помиляється! — строго суворо сказав товариш і вдарив мене чоботом. Я відлетів до стінки й засичав. Чоловік схопив мене за волосся і примусив підвестися. Підійшли два товариші. — Ну що, щур контрівський, зізнаватися будеш?

— Я з губкому! Прізвище моє Самохвалов, у статвідділі працюю. Мені звіт сказали забрати! — забубонів я. Вже знав, що буде далі. Мене гамселили ногами. Не знаю, мабуть, могли 6 і вбити, але застогнав той, підвішений.

— О, тварюка петлюрівська ожила! — зраділи товариші, причепили мене наручниками до батареї й відійшли. Стали навколо жертви. Бідолаха захрипів, що зізнається у всьому і всіх видасть. — Оце ви такі хохли і є. Немає у вас хребта. Трохи притисни — і все, зламав. Тьху!

Вони почали його бити. Невдовзі бідолаха смикнувся і помер.

— Усе, готовченко, як хохли кажуть. — Вони засміялися. Повернулися до мене.

— Щось до вітру хочеться, — сказав один.

— Так ось на нього і пудьор! — Товариші зареготали.

— Та ну, в кабінеті смердітиме.

— У нас кабінетів багато!

— Я теж до вітру хочу.

— І я.

Вони стали навколо мене й почали розстібати штани. Я вдавав, що непритомний. — Зараз опритомніє під дощиком!

Вони зареготали, а я вдарив одного ногою. Той аж засичав. Товариші кинулися до мене. Я спробував поцілити ще хоча б одного, однак не зміг.

У двері зазирнув Бухгалтер. Дуже добре, що в нього була швидка реакція. Він одразу стрибнув, збив одного потужним ударом. Другий кинувся на нього, обидва покотилися по підлозі. Я намагався підвестися, щоб допомогти, але мені темніло в очах. Той, кого я вдарив нижче пояса, теж хотів підвестися. Я підхопився і впав на нього, щоб хоч якось завадити. Не знаю, чим би все закінчилося, але в кабінет забіг Мовчун. Кілька ударів — і ось уже всі троє лежали на підлозі без зброї.

— Що це за херня? — спитав Бухгалтер, коли побачив моє скривавлене обличчя. А потім помітив підвішений до стелі труп. — Якого біса?

— Зачини двері. Зв’яжи руки! — захрипів я.

Один уже опритомнів, спробував погрожувати, але отримав рукояттю нагана по потилиці. Замовк. Руки зв’язали, запхали кляпи в рот.

— Що тут відбувається? — знову спитав Бухгалтер.

— Ми у грі. Вона називається «ВЧК». Запущена років шість тому, поступово набула великої популярності. Обираєш собі персонажа — червоноармійця або співробітника ВЧК, який провадить боротьбу з контрреволюцією за допомогою допитів. Обираєш собі жертву — князя, купця чи офіцера. Допитуєш, дізнаєшся про його зв’язки, арештовують нових людей, ти їх допитуєш, їздиш на арешти, ловиш по містах і лісах, а потім розстрілюєш за законами військового часу. Грасимулятор, багатьом подобається.

— Я думав, що тут тільки стріляють, бої якісь.

— Таких ігор, щоб тільки стріляти, багато. А ось таких, де катувати можна, — мало. І більшості гравців бій та стрілянина до одного місця, їм цікаво допитувати: забивати на смерть, ламати кінцівки, заганяти голки під нігті, гасити недопалки. Я побув у них у руках кілька хвилин, ледь не вбили, звірі! А йому не пощастило. — Я кивнув у бік трупа.

— Хто це?

— Не знаю. Судячи з усього, міщанин, якого арештували за підозрою в тому, що він петлюрівець.

— Нелюди.

Я взяв із підлоги кобуру одного з товаришів. На кобурі був вузький, але міцний ремінець.

— Знімайте з них штани, — наказав бійцям.

— Для чого?

— Щоб не обісралися.

Підійшов до того, хто бив мене першим, зняв із нього чоботи й галіфе. — Тримайте їх. — сказав я. Перевернув долілиць, уперся коліном у спину, накинув ремінець на шию й почав душити. Чоловік засмикався, але я тримав його міцно. Останні судоми — і все, готовий. Я почекав для певності, примружився. Побачив «+1» у правому кутку ока. Готовий. — Ну що, своїх самі? — спитав у хлопців. Бухгалтер презирливо

1 ... 34 35 36 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третій фронт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третій фронт"