Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

До неї саме йшов Ґеррі, у шортах і черевиках, з рушником на плечі.

Красуня всміхнулася до нього.

— Вода приємна?

— Неймовірна, але холодна. Зараз уже має стати теплішою.

— До зустрічі, — сказала Ґея. Вона розуміла, що він зараз дивиться на неї, як ті двоє американців, а тому відвела погляд.

Жінка кивнула і побігла до ставка, розмахуючи рушником.

У Ґеї рідко випадала нагода поплавати голою, хоч їй це і подобалося. Вона роздяглася і пірнула. Сонце вже високо піднялося над ставком, тому від холоду у воді не лишилося й знаку. Ґея певний час плавала, а тоді перекинулася на спину й дозволила хвилям себе поколисати.

За нею спостерігали з високого дерева дві сірі мавпи з чорними мордочками. Тваринки, ніби попередньо змовившись, зіскочили з дерева, підбігли до шортів, сорочки й рушника Ґеї, схопили їх і знову вискочили на дерево. Ретельно оглянувши одяг, мавпочки виявили, що він нецікавий, а тому просто лишили його висіти на найвищій гілці й, перестрибуючи з дерева на дерево, зникли у лісі.

Саме тоді Ґея розплющила очі й побачила їх. Вона спостерігала за мавпочками, думаючи, які ж вони милі. Та коли жінка вилізла зі ставка і знайшла на березі лише черевики, то більше не вважала цих злодюжок милими.

Підвівши погляд, вона побачила рушник, що висів на гілці. Чудово знаючи, що нізащо не видереться туди, жінка знизала плечима, взулась і пішла назад до табору. Ґеррі саме сидів у затінку намету й вивчав авіаційну карту, що видав Шалік. Коли Ґея вийшла з-за дерев, він підвів погляд і, вражений, випустив карту з рук. Якусь мить він не міг повірити у реальність побаченого, а тоді звівся на ноги.

Ґея у костюмі Єви невимушено ступила на галявину.

— Мавпи вкрали мій одяг... малі чортенята. Він на дереві біля ставка. Ґеррі, чи не міг би ти його дістати? — гукнула вона, опинившись на середині галявини. Вона навіть не намагалася приховати своєї голизни. Її руки вільно звисали по боках під час ходьби. Вона поводилася так, наче була повністю одягнена.

— Звісно...

Він рушив їй назустріч, а тоді навмисно обійшов великим півколом, щоб не опинятися надто близько, — і Ґеї це сподобалося.

Розминувшись із пілотом, жінка зайшла до намету. Вона не сумнівалася: він не озирався, щоб поглянути на неї. Її серце забилося швидше. Ґея підійшла до свого рюкзака — витягнути запасну сорочку і шорти. Діставши одяг, поглянула на нього й кинула додолу, а сама простяглася на спальному мішку. Схрестивши ноги й прикривши руками груди, вона чекала на повернення Ґеррі.

— Уже майже одинадцята, — сказав Ґеррі. — Скоро вони вийдуть на зв’язок по рації.

Ґеї не хотілося відпускати коханця, але щойно він відсунувся від неї, вона прибрала руки від його тіла. Жінка спостерігала, як Ґеррі одягав шорти, а тоді заплющила очі. З ним було навіть краще, ніж із двома попередніми американцями. Більше того — вона навіть знала його прізвище. Напруга, що накопичувалася протягом року, вивільнилася завдяки вибуховому сексу, і тепер Ґея почувалася так, наче прийняла дозу сильного наркотику, їй хотілося, щоб її не турбували, а залишили лежати й байдикувати. Вона поринула у напівсон, заколисана й розслаблена приємним теплом намету.

Її розбудив Ґеррі. Він підійшов до входу в намет і різко покликав її на ім’я.

Вона відразу сіла, зауваживши стривоженість на обличчі коханця.

— Що трапилося?

— Наша трійця вскочила у халепу. Одягайся і виходь, тут дуже спекотно.

У його голосі прозвучали жорсткі нотки, і Ґея помітила: чоловіка дратувало, що вона лежала в наметі й ніжилася, мов кіт біля каміна. Одягнувшись, вона вилізла надвір і підійшла до Ґеррі, який сховався у затінку.

— Дорога сповзла у прірву, тож вони втратили «ленд-ровер», — повідомив Ґеррі. — Кен мало не загинув.

— Його поранено?

— Ні. Трохи трусить, але загалом усе гаразд. Однак їм тепер доведеться добиратися пішки, а це збіса довга прогулянка.

— Але вони ж дістануться до місця призначення?

— Вважають, що так. За дві години знову вийдуть на зв’язок.

— А що з обладнанням?

— Усе гаразд. Вони розвантажили машину, перш ніж спробували здолати найважчу частину дороги.

— А як повертатимуться?

— Доведеться нам усім відлітати. Іншого виходу нема. Гелікоптер буде трохи перевантажено, але впоратися можна.

Вона розслабилася, притулившись спиною до дерева.

— То не все так погано... Їм просто доведеться йти.

— Зважаючи на спеку, це не так уже й добре.

— Та нічого, горила трохи розтрусить свій жир. Ти вмієш обскубувати й патрати птицю, Ґеррі?

— Ні... А ти?

— І я ні. То нема сенсу марудитися з полюванням на цесарок. Пообідаємо бобами з беконом, — жінка звелася на ноги. — Я піду ще поплаваю. Складеш компанію?

Пілот завагався.

— Я хвилююся за тих трьох, Ґеє.

— Плавання зі мною допоможе викинути їх з голови. Ми не можемо нічого для них зробити, тож ходімо й поплаваймо.

Вона заскочила в намет по рушники, а тоді пішла разом із Ґеррі до ставка під пекучим сонцем.

Тепер Феннел шкодував, що в минулому пив так багато пива. Нерівний, кам’янистий, путівець, гаряче сонце й темп, якого задав Кен, нагадували злодію, наскільки ж він не у формі. Ремінець сумки з інструментами натирав йому плече. Від поту, що заливав обличчя, потемніла сорочка. Лью важко дихав.

Феннелу спало на думку, що вони здолали тільки шість кілометрів, не більше. А Кен казав, що до маєтку Каленберґа — цілих тридцять. Ще двадцять чотири кілометри! Феннел стиснув зуби. Він знав, що не впорається, якщо тягнутиме сумку з інструментами: та важчала з кожним кроком. А крім сумки, він ще ніс і свій рюкзак.

Перш ніж рушати, вони вирішили залишити спальні мішки й дробовик. Кен ніс свій рюкзак і «Спрінґфілд», Темба — рюкзак з їжею і п’ятилітрову каністру з водою.

Феннел ледь-ледь плентався, втомлено волочачи ноги. Він мріяв про якийсь затінок, однак на вузькому путівці його не було. Лью страшенно хотілося пива, і він шкодував, що пиво вони також залишили позаду. Він хотів забрати його, але коли Кен повідомив, що Феннел сам і нестиме свій напій, старий злодій відмовився від цієї ідеї.

Лью зупинився витерти піт, який заливав очі, і йому стало страшенно прикро, коли він