Читати книгу - "Одержимий злом"

— Чудово! — вигукнув Скаґе. — Знайшли! Я викличу саперів.

Вістінґ сфотографував знахідку мобільним телефоном. Гранати були схожі на ту, яка вибухнула в Ефтанзі. Зелені з жовтим написом «MR3A2 — TNT». Нижче вибито номер, який дозволяв визначити виробника.

Вістінґ надіслав фото Мортенсенові, щоб той підтвердив, чи йдеться про однаковий тип гранат. За півхвилини Мортенсен передзвонив.

— Де ти? — поцікавився він.

Вістінґ пояснив.

— То як? — запитав він.

— Так, той самий виробник, — підтвердив криміналіст. — США. На деяких фрагментах ми виявили той самий номер. Збігається з номером на твоєму фото. Очевидно, їх вкрали під час нападу на збройний склад НАТО в Трьоннелазі чотири роки тому.

Вістінґ подякував, закінчив розмову й обернувся до Скаґе. Мортенсен дав їм необхідну провідну нитку.

— Є новини про втікача? — запитав Вістінґ, кивнувши на рацію, прикріплену до паска Скаґе.

Скаґе похитав головою.

 — Ми його обов’язково знайдемо, — запевнив він.

Вістінґ кивнув.

— Відразу дайте мені знати, — попросив він і рушив до дверей.

Розділ 40

Бакалаврська дипломна робота Марен Доккен виявилася цікавим чтивом. «Одержимість злом. Жорстокість як мотив».

Ліне читала за кухонним столом. Зі свого місця вона бачила у вікно батьків будинок і час від часу позирала в той бік: чи він іще не повернувся додому.

Дипломна робота базувалася не лише на практичних знаннях і теоріях, але й на власних роздумах та висновках. Багато прикладів і доступний виклад. Чітко окреслене завдання. Деякі злочини були такими безжальними, нещадно жорстокими, що важко було їх назвати інакше, як безсумнівним злом, однак ішлося у роботі не лише про злочинців, носіїв цього зла, а загалом — про одержимість злом. Про жагу до жорстокості й про людей, які жадали задоволення, завдаючи болю й страждань своїм жертвам.

Цей матеріал Ліне могла використати у своєму документальному проєкті. На завершення дипломантка ставила запитання: чи не є одержимість злом тваринним началом, яке дрімає в кожній людині? Як от кіт грається мишею, перш ніж позбавити її життя? Чи як насолода від споглядання жорстоких гладіаторських боїв.

Ліне підвелася, прибрала тарілки й горнятка після їхньої з Амалією вчорашньої вечері.

У вікно засвітили фари. Ліне визирнула надвір. Приїхав батько. Він завернув на подвір’я, вийшов з авта, трохи повагався і попрямував до її будинку.

Вона випередила його, відчинивши двері, щоб не дзвонив у дзвінок.

— Бачила, як ти приїхав, — промовила вона.

— Як справи? — запитав Вістінґ.

— Добре, — швидко відповіла вона, кваплячись перейти до головного. — Бачив переслане фото? Відрізаної кори?

Вістінг кивнув.

— Таку саму мітку ми знайшли трохи далі на стежці. Вочевидь, там, де лежав пістолет.

— Ще якісь новини? — запитала Ліне без особливої надії на вичерпну відповідь.

— Нічого важливого.

Ліне провела батька до вітальні.

— Хочеш їсти?

— Ні, дякую. Може, подивимося твій відеозапис?

— Тоді ходімо вниз.

Ліне кивнула на двері до підвалу.

— Хочеш подивитися на щось конкретне? — запитала вона, спускаючись сходами поперед батька.

— Більше хочу послухати. Хто що казав…

Ліне зупинилася внизу сходів, запитально глянула на нього.

— Я був на допиті у слідчого з Відділу внутрішніх розслідувань, — пояснив батько. — Він питав, зокрема, хто віддав наказ зняти кайданки з ніг.

Ліне бачила запис не один раз, пам’ятала дискусію між батьком, Адріаном Стіллером та оперативним керівником, але не пригадувала розмови дослівно.

— Хіба він сам не міг подивитися відео? — здивувалась вона.

— Мабуть, дивився, — відповів батько. — Вважає, що то було моїм рішенням, а я нічого такого не пригадую.

Вони сіли за робочим столом. Ліне ввімкнула комп’ютер й запустила запис з відзначеного кадру, де Керр витирає кров з подряпини на щоці й облизує пальці. На той момент кайданків на ногах уже не було. Ліне відмотала на дві хвилини назад і знову ввімкнула відео.

Керр у супроводі поліцейських ішов уздовж старої овечої загороди. Біля воріт зупинилися.

— Звідси вниз, — сказав Керр.

Камера повернула трохи у той бік, куди він кивнув головою. Унизу, під схилом, протікав струмок, видно було узлісся, яким Керр згодом кинувся навтьоки. Там, де вибухнула граната.

— Далі дуже нерівна місцевість, іти буде важче, ніж досі, — почувся голос Клеса Танке.

Керр разом зі своїм адвокатом повернувся у кадр.

— Я б не радив рухатися далі в кайданках, — вів далі Танке. — Ви ризикуєте, що мій клієнт іще більше може покалічитися.

Вістінґ нахилився лівим вухом до динаміків. Ліне підкрутила звук.

— Він має рацію, — сказав Вістінґ.

— Ми можемо його підтримувати попід руки, — запропонував Ґрам.

— Не варто цього робити, — озвався Стіллер.

Вістінґ обернувся до Кіттіля Ґрама.

— Ти не проти зняти кайданки з ніг?

Ґрам кивнув.

— Якщо він залишиться у наручниках, то — ні.

— Ну, як скажете, — промовив Стіллер.

Кіттіль Ґрам вийняв ключі, попросив Керра розстібнути пасок, потім відімкнув манжети на ногах, витягнув ланцюг через штанину й від’єднав його від наручних браслетів.

— Уперед! — звелів він.

Том Керр рушив далі.

Ліне зупинила запис, глянула на батька.

— Саме так ти пам’ятав розмову?

Вістінґ кивнув.

— Моя пропозиція, рішення — Кіттіля Ґрама.

 — Мені здається, Стіллер прогнозував те, що потім трапилося, — промовила Ліне.

— Що Керр утече?

— Принаймні передбачав внутрішнє розслідування, якби так сталося. Убезпечив себе…

Вона знову відмотала трохи назад. Адвокат відраджував зводити Керра вниз зі сплутаними ногами й наполягав на тому, щоб зняти кайданки. Вістінґ радився з двома іншими колегами.

— Він має рацію, — сказав Вістінґ.

— Ми можемо його підтримувати попід руки, — запропонував Ґрам.

— Не варто цього робити, — озвався Стіллер.

Ліне зупинила запис, перескочила на п’ять секунд назад.

— Не варто цього робити, — знову прозвучала фраза Стіллера, яку важко було витлумачити: чи то він підтримував пропозицію Ґрама, чи погоджувався таки зняти кайданки, щоб полегшити в’язневі спуск схилом.

Ліне перезирнулася з батьком. Він кивнув, бо теж подумав про те саме.

Ґрама запитали, чи не проти він зняти кайданки з ніг.

— Якщо він залишиться у наручниках, то — ні, — відповів той.

Стіллер виставив перед собою руку, ніби нерішуче застерігаючи.

— Ну, як скажете, — промовив він, дивлячись при цьому просто в камеру, ніби хотів упевнитися, що складання з себе відповідальності зафіксовано.

Ліне знову зупинила відеозапис. Їй не надто сподобалося почуте. Це було підтвердженням того, що на Стіллера не можна покладатися, а вона ж залежна від його обіцянки щодо свого документального кінопроєкту.

Вістінґ провів п’ятірнею по волоссі. Ліне не зводила погляду з його стурбованого