Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Діду! — пролунав поруч обурений голос Лери. — Це що таке?!
— Це не я, Леро! Він сам, — засміявся Богдан. — Твій батько у мене взагалі крос на два кілометри біг, коли до Світланки залицявся. Тобі сильний чоловік потрібен, а не розмазня. Владе, є вісімдесят віджимань. Це все?
Зціпивши зуби, Влад заперечно похитав головою і продовжив свою справу. Руки гуділи все сильніше, а обличчя і спина вкрилися краплинами поту від спеки та фізичного навантаження. Проте здаватися не хотілося.
— Є! Сотня! — вигукнув Богдан. — От тепер вірю, що ти гідний моєї онуки!
— Діду, тут тобі не армія! — невдоволено буркнула на нього Лера.
— Ти б не бурчала, а краще б у дім збігала. В холодильнику компот стоїть, принеси Владу попити, — Богдан перевів веселий погляд на розпашіле обличчя Влада, який вже встиг піднятися на ноги. — Ходімо, хлопче! У мене за будинком літній душ є, освіжишся трохи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.