Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

– Вони самі обрали свій шлях, – все що сказала я. Бо і самій було важко прийняти той факт, що молодої дівчини, яка недавно ходила поруч з тобою скоро не стане. 

– Я це розумію, але… я не вбивця Адалін. Так, на Фрідріха моя рука не схибила, бо він і людиною для мене не був. Але ж це молода дівчина. Та на її рахунку щонайменше смерті двох служниць та мачухи. Це я вже не кажу про замах на мене. Горлум винесе вирок, а я буду змушений дати згоду на страту і бути присутнім на ній.

     Видно було, що це зізнання, фактично у своїй слабкості, дуже важко йому далося. Він намагався триматись достойно, але емоції всеодно виходили назовні, видаючи його внутрішній стан. Я доторкнулася до його руки і заглянула йому в очі.

– Ти не мусиш корити себе в людяності. Так, ти король і рішення про страту це не найкраща сторона правління. Але ти все ще жива звичайна людина, тому твої такі почуття нормальні. Тобі може бути лячно і ти можеш бути слабким це нормальні людські реакції. Не тікай від них, Проживи їх. Проживи свій смуток і жаль до дівчинки, що сама себе занапастила. А потім прийми рішення як король, бо іншого виходу тут нема. Але не забороняй собі відчувати Рейнар

    Він різко видихнув і притягнув мене разом з ковдрою у свої обійми. Це були особливі обійми. Без будь яких підтекстів. Обійми, які йому зараз були дуже потрібні. Це було досить довго. Я просто сиділа, майже в нього на руках, а він ніжно обіймав мене і поступово його напружене тіло розслаблялося, а дихання ставало рівним і спокійним.

– Адалін…

– Не треба, нічого не кажи, – перебила його я, відчуваючи що він хоче мені зізнатися в тому, що розіб'є моє і так покоцане серце.

– Я не буду лякати тебе своїми зізнаннями, поки що. Але я хочу, щоб ти знала. Твоя поява в моєму житті це єдине хороше, що сталося зі мною в цьому королівстві.

– Рейнар…

– Я знаю, що ти будеш мені говорити. Інколи мені здається, що ти більше хвилюєшся за долю підданих і королівство, аніж я. Але ж від почуттів не втекти, Ада. І тобі це чудово відомо, – перебив цого разу мене король, а потім відпустив і  зник у спалаху.

  От же ж…король. Треба спіймати мага Дейва і змусити його навчити мене тим клятим порталам, щоб я теж ось так красиво залишала останнє слово за собою. 

    Сьогодні я вирішила поговорити з Елоїзою на сніданку. Треба хоч якось налагоджувати відносини з майбутньою королевою.  Ох і неприємно мені від цієї думки, хоч і розумію невідворотність цього. Яка ж я дурепа. От що може бути гірше, ніж закохатися в короля і розуміти що у вас ніколи не може бути спільного майбутнього?  Знаю, що може бути гірше. Розуміти, що він теж не байдужий до тебе, але це все одно нічого не змінить.

– Як справи? – звернулася я до дівчини, попиваючи ранковий чай. Вона ніби трохи здивувалася, бо здебільшого, останнім часом ми навіть не віталися майже з нею.

– Ніби не погано, а в тебе як? – обережно якось віповіла Елоїза.

– Вибач, що випала з простору, не віталася і все таке. Просто трохи шокована була останніми подіями, – пояснила я їй свою недавню поведінку, хоча мені здається, що її повністю влаштовувало, що ми не помічали існування одна одної. 

– Чула, в тебе були непрості відносини з принцом Міраном, – вічливо зазначила Елоїза.

– Принц Міран вже покинув королівство, – все, що я їй відповіла. Думаю вона і так все у подробицях знає. Плітки розносяться швидше ніж холера.

– Принц говорив мені особисто, що без тебе нікуди не поїде. Цікаво, що змусило його змінити свої плани? – знову ж таки максимально вічливим тоном запитала вона.

– Мабудь я змогла йому донести, що нам з ним не по дорозі, – знизала я плечима.

– Думаєш, тобі з королем по дорозі? – і спитала так ніби подружка у подружки цікавиться. Ніякого єхидства там чи агресії в голосі. Ніби звичайна цікавість.

– Я не можу цього знати,  я ж не король, але  я й досі тут. Думаю це всеж таки щось значить, – спокійно відповіла їй я.

– От я і не розумію, чому ти й досі тут, – теж спокійно, навіть з милою посмішкою, зазначила Елоїза.

– Мабуть тому чому і ти.

– Ти що, справді вважаєш, що в тебе є якийсь шанс? Я чомусь думала, що ти розумніша.

– Здається я вже десь таке чула, – я зробила вигляд ніби серйозно задумалась. – А, точно. Схожі слова мені недавно Лана говорила. Вона теж вважала, що в мене немає жодних шансів, – каюсь, не втрималась. Допекла вона мені цією своєю впевненністю. А хотіла ж навпаки, покращити стосунки та певно не судилося цьому бути. 

– Лана була емоційно нестабільною дурепою. Що з неї взяти, – спокійно зазначила Елоїза, кладучи невеличкий шматочок тістечка до рота.

– Вона ніби ще жива, чому ти про неї в минулому говориш?

– Не думаю, що за замах їй довго залишилося жити, – відповіла Елоїза, ніби про якусь мушку чи комара говорила. Ось у кого Рейнару треба повчитись безжальності.

– Бачу, ти задоволена таким розвитком подій. Пішла чергова твоя пряма конкурентка.

– Якщо скажу, що засмучена, то збрешу. Вони б і так пішли усі, але самі обрали для себе такий шлях. А в тебе, Адалін,  ще є можливість піти іншим шляхом. Дарма ти відмовила принцу Мірану. Я справді думала, що ти розумніша. Ніякі почуття незмінять того факту, що я стану королевою Віллорії. Це відбудеться рано чи пізно і ти ніяк цьому не завадиш, – впевнено промовила наостанок Елоїза і залишила мене саму переварювати сказане нею.