Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Фауст. Трагедія 📚 - Українською

Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

354
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фауст. Трагедія" автора Йоганн Вольфганг Ґете. Жанр книги: 💙 Драматургія / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 117
Перейти на сторінку:
сором твій мені на кару

Завдав смертельного удару.

До тебе, вишній судія,

Іду солдатом чесним я.

(Умирає).

СОБОР[88]

Служба божа. Органи і півча. Ґ р е т х е н  серед юрби народу. Позад неї   З л и й   д у х.

З л и й   д у х

Не так бувало, Ґретхен,

Коли ще невинна

Ти йшла до вівтаря,

З пошарпаної книжечки

Молитви лебеділа, —

І гра дитяча,

І Бог у серці!

Ґретхен!

Де в тебе голова?

Яка провина

У тебе на душі?

Ти молишся за душу матері,

Тобою приспану для довгих-довгих мук?

У тебе на порозі кров чия?

А в тебе під серцем

Щó там ворушиться,

Ляка й тебе, й себе

Зловісною присутністю?

Ґ р е т х е н

Горе! Горе!

Коли б позбутися думок,

Що тут і там, і там і тут

Мене гнітуть!

Х о р

Dies ігае, dies illa

Solvet saeclum in favilla[89].

Грає орган.

З л и й   д у х

То неба гнів!

Труба гримить!

Гроби тремтять!

Твоя душа

Із смерті сну

Для мук огненних

Знову воскресла —

Дрижить!

Ґ р е т х е н

Як би втекти!

Оргáни ті мені

Дух забивають,

Той спів мені

Мов серце крає!

Х о р

Judex ergo cum sedebit,

Ouidquid latet, adparebit,

Nil inultum remanebit[90].

Ґ р е т х е н

Як млосно тут…

Тяжкі колони

Мене тіснять!

Склепіння

Давить! — Повітря!

З л и й   д у х

Сховайсь! Гріхá й ганьби

Не заховаєш.

Повітря? Світла?

Горе тобі!

Х о р

Quid sum miser tune dicturus,

Quem patronum rogaturus,

Cum vix justum sit securus?[91]

З л и й   д у х

Лице од тебе

Одвертають святі,

Тобі подати руку

Страшно праведним!

Горе!

Х о р

Quid sum miser tune dicturus?

Ґ р е т х е н

Сусідко! Ваш флакон!

(Непритомніє).

ВАЛЬПУРЖИНА НІЧ[92]

Гори Гарц. Околиці сіл Шірке і Еленд[93].   Ф а у с т   і   М е ф і с т о ф е л ь.

М е ф і с т о ф е л ь

Тобі, мабуть, згодилося б мітлисько?

Мені б оце дебелого цапкá!

Бо, знаєш, ми до цілі ще не близько.

Ф а у с т

Ні, ноги ще кріпкі, і йти не дуже слизько,

То буде з мене і ціпка.

Яка користь промчати навпрошки?

Ні, краще йти по закрутах долини,

На прямовисні дертись стромовини,

Що з них униз мов падають струмки —

Які утіхи скрасять нам стежки!

Поглянь, в березах завесніло,

Одмолоділа і сосна;

Невже ж весна не ввійде в наше тіло?

М е ф і с т о ф е л ь

Та що весна та навісна!

У мене в тілі зимнім-зимно;

Я б по снігу з охотою носивсь.

А тут іще й на небі ніби димно;

Червоний місяць весь обгородивсь,

Ледь блимає; не встигнеш і ступнути, —

На дерево чи скелю налетиш!

Чи вогника блуднóго нам гукнути[94]?

Із ним видніш і веселіш.

Агов, малий! Ходи, пройдися з нами!

Чого там блудиш манівцями?

Чим так горіть, нам вгору присвіти!

Б л у д н и й   в о г н и к

Надіюся, що панству на догоду

Зумію я здолать свою природу:

Зиґзаґами я звик завжди іти.

М е ф і с т о ф е л ь

Ти що ж, людину мавпувати?

Во ім'я чорта мусиш прямувати,

А ні — умить тебе задму!

Б л у д н и й   в о г н и к

Я бачу — ви господар в цім дому,

Готов служить і тямлю осторогу.

Та зважте, скільки чар сьогодні на горі;

Раз ви мене взяли собі в проводирі,

То не здивуйте, як схиблю дорогу.

Ф а у с т, М е ф і с т о ф е л ь   і   Б л у д н и й   в о г н и к (співають навпереміну)

Ми вступили в володіння

Снів чудових, чар таємних.

Проведи нас без блудіння

По просторах диких, темних,

Де блукають дивні мрева.

За дерéвами дерéва

Мимо, мимо вдаль несуться,

Кручі корчаться і гнуться;

Онде бескети носаті

Захропіли, лігши спати[95].

Між каміння, баговиння

Чуть струмочків дзюркотіння.

Щось рокоче, щось воркоче,

Мов кохання шепт урочий,

Раювання сни чудові,

Спів надії, спів любові! —

Оддається скрізь луною,

Казковóю давниною.

Шугу! Пугу! Скрики, зойки…

Сич і пугач, чайки й сойки —

Їм незмога сю ніч спати…

Чагарями скачуть жаби —

Товстопузі, довголабі!

Ось гадючиться коріння

І крізь ріння, й крізь каміння;

Дивовижні їх сплетіння

Мов зібрались нас хапати:

Пручать скрути, ніби спрути,

Щоб мандрівців затягнути.

Долом мшавим, колом мглавим

Миші, миші сунуть плавом,

Незліченні, різноцвітні!

А на кожнім горнім плаї

Світляків рясніють зграї,

Щоб зблукались мимохідні.

Ти скажи, чи ще йдемо ми,

Чи на місці стоїмо ми?

Все тут крутить веремії —

Корчі, й скали-зубоскали,

Й світляки, що заскакали,

Завихрились, навіснії.

М е ф і с т о ф е л ь

Йди за мною без зневір'я!

Почалося середгір'я;

Звідси нам, як дивний сон,

Замигоче цар Мамон.

Ф а у с т

Крізь землю зáграва замріла,

Немов розжеврілася рань,

1 ... 35 36 37 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фауст. Трагедія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фауст. Трагедія"