Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– Він обіцяв, що ти вилетиш з академії, а мене більше нікуди не візьмуть на роботу. – підтвердив Алекс.

– Тому ти вирішив мене зрадити? Просто кинути не міг? Для чого було розбивати мені серце? – розізлилась я. – Чомусь я не повелась на погрози декана, а ти повівся.

– Ти говориш, як він. – тихо сказав чоловік.

– Що? – не зрозуміла я.

– Рейк. Ти говориш, як він. – добавив Алекс, кинувши на мене дивний погляд. – Він бачив тебе, коли ти йшла від кабінету в сльозах. Потім влетів всередину і майже розмазав мене по стіні. Але це він сказав кинути тебе, він хотів, щоб ми розійшлись!

– Не думаю, що він мав на увазі зраду. – я зла на Рейка, але вибір зробив Алекс.

– Тепер ти його захищаєш? – хмикнув чоловік. – Можливо, він заставив мене кинути тебе, щоб самому затягнути тебе в ліжко? Але бачу, ти не сильно проти була.

– Ти розумієш, що ти говориш? – звідки в нього взагалі такі думки.

– Мені також цікаво. – почувся знайомий голос біля дверей.

– Хочете сказати між вами двома нічого нема? – зі злістю посміхнувся Алекс декану бойового факультету.

– Боюсь, ні моє особисте життя, ні адептки Ренніс вас більше цікавити не повинно. – холодно відповів Рейк, підходячи ближче.

– Навіть, якщо б у нас були стосунки, – чомусь сказала я. – вас вони не стосуються.

– Ось як. – здається Алекс ще більше розізлився. – Значить мені спати з адепткою не можна, а декану можна. Як швидко ти йому віддалась, Арі? Зі мною ти грала роль скромної дівчинки.

Я помітила, як Рейк стиснув кулаки та зробив крок в сторону Алекса. Я не хотіла, щоб чоловіки бились. Тим більше це все говорив не Алекс, а його чоловіче его. Я виставила руку, тим самим перегороджуючи дорогу декану.

– Чого ти добиваєшся, Алекс? – запитала я. – Ти попросив мене залишитись, щоб що? Ображати? Приписувати мені романи? Що саме ти хочеш?

– Я… – здається чоловік зрозумів, що чинить не найкращим чином.

– Ти хотів вибачитись? – нагадала я. – Якщо ні, то я пішла.

– Пробач, я розізлився, коли подумав, що ти проміняла мене на нього. – чоловік кивнув на Рейка.

– Я проміняла? – здивувалась ще більше. – Ти зрадив мені Алекс, навіть нічого не пояснив, заставив шукати провину в собі. А зараз кажеш, що це я винна?

– Чорт, пробач. – повторив чоловік. – Я справді схибив, я вчинив як останній козел. І пробач за те, що наговорив. Я не думаю так про тебе. А не вибачився швидше, бо було соромно. А зараз мене просто бісить, що ти з ним. Хоча він став причиною нашого розставання.

– Ми не зустрічаємось з ним, Алекс. – вирішила сказати правду колишньому. – Він – професор, я – адептка. Це все.

– Ви не забули, що я тут? – нагадав про себе декан.

– Пробачте, сер. – незручна ситуація вийшла.

– Не буду вам більше заважати. – декан образився чи що.

– Арі, можливо ми… – почав Алекс, коли Рейк покинув кабінет.

– Ні, навіть не думай! – я навіть не хотіла слухати його ідеї. – Ти мій професор, я – адептка. Це всі наші стосунки. Бувай.

– Професор Рейк! – крикнула я, доганяючи чоловіка в коридорі. – пробачте за цей фарс.

– Вам немає за що вибачатись. – відповів декан, та мені здалось, що надто холодно.

– А вам? – не втрималась я.

– Я б вибачився, якби вважав, що вчинив неправильно. – чоловік продовжив свій шлях.

– Тобто, ви вчинили правильно, коли побили професора Блеквуда? – я намагалась не відставати від декана.

– Я б вчинив правильно, якби побив його сьогодні. – Рейк навіть не намагався сповільнитись.

– Я не хочу, щоб ви з кимось бились через мене. – чоловік різко зупинився, мені дорого коштувало не врізатись в нього.

– А я хочу, щоб ви тримались подалі від таких придурків, як ваш Алекс. – холодно відповів Рейк.

– Пропонуєте мені залишитись назавжди самотньою? – хмикнула я.

– Непогана ідея. – занадто швидко відповів декан.

– Ще трохи, і я подумаю, що ви ревнуєте. – я справді це сказала?

– Ще трохи, і я подумаю, що у вас нездорова самооцінка. – відповів чоловік та пішов у своєму напрямку.