Читати книгу - "Суперниця, Ірина Романенко"

Як раптом ворота будинку протаранив чорний бус, з якого вивалилася поліція. Облава!

- Відпусти мене!

Я витягнув пістолет і приставив до її скроні.

- Я вірив тобі. А ти зрадила мене, як остання сука!! Як ти могла?!

- Що? Неприємно відчувати шо це таке, коли тобі зраджують?

- Я кохав тебе.

- Не кохав. Ти жадав лише тримати мене біля себе. Ти хотів щоб я була твоєю. Ти не кохав, ти був помішаним на мені.

- Якщо не моя, то нічия.

- Я не боюся пістолета у скроні. Пройдений етап мого життя.

Я підхопив її під руку.

- Ти будеш моїм білетиком на свободу.

- Відпусти мене!

Ми вилітаємо з кімнати поки на першому поверсі йде стрілянина. Забігши в кабінет, я веду її до чорного входу.

- У нього заручник!

- Яр!

В момент я зустрічаюсь з ним поглядом.

- Михайло. Відпусти дівчину і ми спокійно зможемо поговорити.

- Знущаєшся? Думаєш, після того, як ти намагався забрати її у мене я буду з тобою говорити?

- Він не забирав. Коли ти вже нарешті зрозумієш, що у твоїх бідах винен не навколишній світ, а ти сам?! Коли ти зрозумієш, що все що ти накоїв – це твоя вина!

Крихкотіла Ема в мене під рукою.

Всього один крок відділяв мене від свободи. Я наважився на дурість.

- Емілія з давньоримської означає суперниця. Чи готова ти поборотися за своє життя?

Наступної миті я штовхаю її прямо в руки Ярослава і одним влучним пострілом прострілюю їх обох.

Не моя, отже нічия.