Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Алекс, замотай її в рушник і їдь із нею в центральну до мене.

— Так, мем.

Хлопцеві склали мої речі в рюкзак і швидко винесли. Він зі мною вийшов у хол, коли під'їхала швидка. Лікарі відчепити мене від Алекса не змогли, і я їхала сидячи в нього на руках, тихо плачучи.

— Люба, може, відпустиш брата?

— Ні.

Алекс промовчав, що він не брат. Інший лікар зі швидкої це й так помітив.

— Хто ти їй?

— Нянька.

— І скільки тобі дитина?

— Сімдесят один.

— А цій дитині?

— Двадцять два і її Лія звуть.

Коли швидка зупинилася і відчинилися двері, мама вже нас зустрічала і одразу гаркнула на лікарів.

— Ви що, їй знеболювального і заспокійливого не додумалися вколоти?

Мамі вдалося відчепити мої руки від Алекса, і вона сама встановила катетер у руку, і вже лікар зі швидкої ввів знеболювальне із заспокійливим. Зачекавши ще кілька хвилин, мене переклали на ноші і повезли в лікарню. Алекс пішов слідом із моїми речами. Дочекався, коли мама звільниться і вийде.

— Ти тут, — сказала мама втомлено.

— Я не знав, що мені робити. Ось її речі.

— Дякую. Звідки синяк? З тренування?

— Так.

— Холодне потрібно було прикласти.

— На тренуванні не до цього і нас вчать терпіти.

— Терпіти потрібно не все. Деякі травми потрібно відразу лікувати. А в тебе край вилиці зачеплений, частково вже на око припухлість поширилася. Іди за мною, огляну тебе. Можуть бути погані наслідки в таких травм.

Оглянувши хлопця, мама сказала:

— Тобі пощастило, що скроню не зачепило. Випишу тобі рецепт на мазь, хм, доведеться йти з тобою, купувати. Тобі не продадуть без лікаря або батьків, вік. Намажеш сьогодні три рази з різницею у дві години. Потім завтра вранці відразу після пробудження. І ще кілька разів після тренування. Тільки дуже тебе прошу, будь обережний і ще раз у це ж місце не отримуй. І краще зайвий раз показатися лікарю, ніж потім довго лікувати ускладнення. Зрозумів?

— Так, — сказав хлопець винувато.

Мама сходила з ним до аптеки і сказала:

— Не соромся своїх промахів. Мої хлопчики часом приходили такі побиті, що я хотіла їхнього тренера придушити особисто. Нічого, виросли, чогось навчилися. І ти навчишся.

— А що з Лією?

— Два переломи зі зміщенням. Щиколотку зламала і гомілку. Мінімум тиждень проведе в лікарні. Відпочинеш від неї.

— Я з нею не втомлююся, вона класна, дуже розумна дівчинка. Ну, я піду?

— Іди.

Перші кілька днів у лікарні я весь час спала, і мама запідозрила недобре. І вмовила свого чоловіка поставити в моїй палаті відеоспостереження.

— Люба, ти впевнена, що це необхідно?

— Ріку, подивися на її ногу! Бачиш, як опухла! Це не нормально! — говорила емоційно Маїта. — Їй чотири рази на день мали робити уколи, завдяки яким не було б такого жаху. Уявлю, як у неї нога болить. А ще не нормально, що дитина дві доби спить. Я підозрюю, що хтось коле їй снодійне, замість прописаних мною ліків. У лікарні вже давно підозрюють, що хтось краде, по дрібному, але все ж таки краде.

— Без заяви і відкриття справи я не можу! Але можу посидіти поруч із донькою і попросити синів почергувати. Адже ліки набирають при пацієнті з флакона?

— Так і тільки так! Це варіант. Може, злодюжку і не спіймаємо, але так наша донька хоча б отримає свої ліки.

У цей момент зайшла медсестра. Вона здригнулася, коли побачила Маїту з чоловіком.

— Ти прийшла робити укол?

— Так.

— Роби і покажи флакон.

Вона спокійно дістала запечатаний флакон і показала лікарю і дістала запечатаний шприц. Маїта кивнула і простежила, щоб мені зробили належний укол. Через годину я прокинулася від дикого болю і голоду. Стала кликати маму. Прийшла та сама медсестра, що робила укол, і вколола снодійне.

— Що ти їй вколола? — запитала Маїта в медсестри за спиною.

Тій не залишалося нічого, як повернутися і показати, що в неї в руках.

— Я тебе засаджу, за злодійство! Це ж якою скотиною треба бути, щоб красти в дитини! І труїти її снодійним!

У головного лікаря лікарні не вийшло зам'яти справу, бо маму тут цінували як фахівця. І зараз вона шипіла як розсерджена кішка, у якої кошеня образили.

— Одне засмучує, що на цю дурепу повісять усі пропажі в лікарні!

О, як медсестра заспівала після цього і розповіла, хто її навчив красти і куди збувати. Зажадала менталіста і захист. Головлікар так змінився в обличчі, коли почув її слова. А коли почув знайомі прізвища, ледь сам не перетворився на вовка.

— Уб'ю! — гаркнув він — Та не тебе, дурепо! Маїта, дзвони чоловікові, нехай надійного детектива надішлють.