Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Розділ 24

— Мені дуже шкода, — сказала Келлер по телефону.

— Скільки разів я вже тобі казав, щоб ти припинила вибачатися? — відповів Боб. — Ти прочитала статтю, що я тобі переслав?

Келлер легко уявила собі його обличчя, що розпливалося у самовдоволеній усмішці. Він, напевно, надіслав їй одну з чергових статейок із переліком десяти обов’язкових правил для ділових жінок, якими кишів Фейсбук. Поради, як зробити кар’єру, від двадцятидвохлітніх всезнайок.

— «Не вибачайся» — це якраз і є правило номер один із переліку, — сказав Боб.

— Останнім часом мені доводиться постійно подорожувати. І скидати усі родинні справи на тебе.

— Ну, хоча моя модельна кар’єра ось-ось піде вгору, ти забуваєш, хто в нас заробляє на хліб. — Боб зробив паузу. — До того ж мені до вподоби роль утриманця. Ні, степфордського чоловіка.17.

Вона відчула, як потепліло на серці, як поступово сповільнюється кровообіг. Вона готова була присягтися, що так воно й було. Боб завжди так діяв на неї.

— Звідки це ти телефонуєш? — запитав він, змінивши тему. — Номер не визначається, та й чути погано.

— Я в літаку.

— Щооо?! І ти отак просто мені про це говориш?! — вигукнув він. — Просто Кларіс Старлінґ із «Мовчання ягнят»! Чи, може, «Вовк з Уолл-стріт»? Ти ще скажи, що Стен там обнюхався кокаїну й розважається з путанами!

— Годі тобі! — Келлер мимоволі усміхнулася, уявивши собі завжди суворого й зібраного шефа у веселій компанії проституток. — Стенові довелося повернутися до офісу.

Її керівник доручив їй самостійно провести зустріч із бухгалтерською фірмою компанії «Марконі». Зважаючи на особ­ливу зацікавленість головного управління справою Пайнів, Келлер не знала навіть, радіти їй чи непокоїтися. Чи Стен справді настільки їй довіряв, чи просто хотів триматися подалі від можливих неприємностей? Стен ніколи раніше не ховався за спинами підлеглих, а тому Келлер вирішила триматися першої версії.

— То що ти робитимеш у Чикаго? — поцікавився Боб.

— Здається, пошлю коту під хвіст два роки роботи над справою картелю, — відповіла вона, поглядаючи на розкладені перед собою документи зі справи «Марконі».

— Овва! Вони таки справді вирішили дізнатися, що сталося із Пайнами, — здивувався Боб. — Ось що значить вплив телемедіа!

— Швидше вплив президентської доньки, яка навчається на юридичному і в захваті від «Жорстокої натури».

— Ти жартуєш?!

Келлер промовчала.

— Коли ти повернешся?

— Ще не знаю. У мене зустріч у бухгалтерській конторі зранку, а потім, якщо матиму час, спробую поговорити з однокласниками дівчини. Не думаю, що з цього щось вийде, але варто спробувати, якщо я вже буду там.

Вона помовчала, нарешті наважилася і додала:

— Я не здивуюся, якщо мене відправлять до Небраски. Саме туди мають перевезти тіла.

Кілька разів вона намагалася зателефонувати Метові Пайну, але щоразу натикалася на автовідповідач. Надіслала йому повідомлення, але той не хотів із нею спілкуватися. Або у нього розрядився мобільний.

У телефонній розмові з чоловіком запанувало хвилинне мовчання. Вона хотіла було знову вибачитися, аж тут Боб промовив:

— Знаєш, як я тобою пишаюся?

В очах Келлер забриніли сльози.

— Я тебе кохаю, — сказала вона.

— І я тебе, красуне. Задай їм жару завтра, — відповів чоловік.

І додав награно стривоженим тоном:

— І поїж чогось суттєвого, щоб набратися сил! Це ж Чикаго, а не морський курорт!

Розділ 25. Мет Пайн

Сховавшись у лісі, Мет спостерігав за тим, як зустрічна машина загальмувала й зупинилася перед «тойотою» Генк. Дверцята різко розчинилися, із них вискочила чорна постать. Мет погано бачив у темряві, але йому здалося, що то був чоловік. У грубих черевиках, можливо чоботах, якщо зважати на те, як важко скрипіло гравійне покриття сільської дороги.

Чоловік зупинився, щось промовив, але Мет не розчув слів. Потім зробив таке, від чого у Мета похололо в грудях. Рушив якраз у напрямку місця, де сховався Мет.

Інстинкти побороли здоровий глузд, а тому Мет не втримався і кинувся навтьоки. Він продирався через чагарники, гілки лупцювали його по обличчю, колючки впивалися в тіло під тонкою сорочкою. Йому в спину било яскраве світло від потужного ліхтарика, відкидаючи позаду темну тінь. Мет перескочив через повалене дерево, різко рвонув праворуч, потім ліворуч, знову праворуч, намагаючись вирватися зі світлового поля.

Нарешті, коли світло ліхтаря на мить зникло, Мет упав на землю і закотився під густі кущі. Він рачки пробирався глибше у чагарники, не оглядаючись. Повз і повз, легені пекло, наче смоли напився. Коли навколо запанувала непроглядна темрява і більше нічого, він зупинився під великим деревом, щоб віддихатися. Стояв непорушно, важко ковтаючи вологе нічне повітря. Серце калатало так скажено, ніби то чужий інопланетянин видирався назовні з грудей.

Він подумав, що йому вдалося відірватися від невідомих переслідувачів, аж тут у лісі стало якось неприродно тихо. Прожектор ліхтаря знову пробив темряву. Він продирався через морок ночі, як у трилерах про втікачів із в’язниці, вперед-назад, ретельно прочісуючи територію навколо. Ось уже зовсім поряд, і Мет завмер, боячись навіть дихнути. Нарешті рушив далі. Знову темрява навколо, тільки кров стугонить у скронях.

Мет поволі підвівся на слабких ногах, обіперся спиною об стовбур дерева. Прислухався до кроків чоловіка, що віддалялися. Треба покликати на допомогу, але кого? Хтозна, чи в Мексиці є 911? І що далі? Він гадки не мав, де перебуває. Навіть якщо його місцеперебування визначать за сигналом мобільного, буде вже пізно. Але спробувати можна. Він обережно вийняв телефон із кишені. Вимкнений. Звісно вимкнений. Він пригадав, як Генк тицьнула мобільний йому в руку. Хто вона? Що їм усім від нього потрібно? Існує купа значно простіших способів обікрасти туристів. І можна обрати набагато поживнішу жертву, аніж бідний студент із прошитим айфоном та кількома сотнями баксів у кишені. Він раптом згадав чоловіка з заячою губою, який штовхнув його на дорогу минулого дня.

Здавалося, минула ціла вічність, нарешті запанувала тиша, яку порушували хіба що звичні звуки нічних джунглів. Шарудіння нічних звірків. Шелестіння листя. Гавкіт диких собак вдалині.

Мет постояв іще деякий час, аж