Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Я хочу подорожувати, — відповіла я, мрійливо дивлячись у вікно. — Я була в багатьох містах України, але за її межі ніколи не виїжджала. Знаєш, іноді здається, що життя тут обмежене рамками нашого міста. Хочеться побачити світ, відчути нові культури, смаки, запахи...

— І з ким ти хочеш подорожувати? — запитав Олександр, підсовуючи мені рол з лососем.

— Ну, звісно, не з тобою, — пожартувала я, роблячи вигляд, що серйозно розмірковую. — Може, з якимось таємничим багатієм, який буде носити мене на руках і купувати всі можливі смаколики.

Олександр розсміявся.

— О, такий таємничий багатій, кажеш? Можливо, мені варто вивчити твої соцмережі ще ретельніше, щоб дізнатися, що ще тобі подобається, окрім ролів?

— Ти вже так багато про мене знаєш, що я вже починаю хвилюватися, — відповіла я, хапаючи наступний рол. — А що, якщо я скажу, що моя наступна мрія — це покататися на яхті?

— Тоді нам, мабуть, треба буде пошукати яхту, — погодився Олександр, усміхаючись. — Але спочатку насолодимося цими ролами.

Ми сиділи і їли, сміючись і обмінюючись жартами. Хто знає, можливо, ці обіди в його кабінеті з ролами стануть нашою маленькою традицією. Олександр жартував, а я на мить уявила, що якби він не був моїм суворим босом, який любить багато працювати, і не моїм фіктивним чоловіком, то… може, він би мені сподобався. Може, я навіть могла б закохатися в нього. Але цього не буде, адже він Олександр, а не просто Сашко.

— Чого б ти хотів, Олександре, крім того, щоб багато працювати і заробляти мільйони? — запитала я, намагаючись зберегти легковажний тон, але всередині мене хвилювала цікавість.

— Взагалі-то мільярди, — поправив він мене, підморгуючи.

— Зрозуміло, мільярди, — я злегка закотила очі, але усмішка не зникла з мого обличчя. — Чи хотів би ти одружитися з якоюсь красивою моделлю, яка буде влаштовувати заходи і збирати гроші на благодійність? — продовжила я, намагаючись вигадати найбільш стереотипний образ. — Чи ідеальна генійка-науковець, яка може винайти машину часу, або принаймні новий тип енергії? Або може теж якась бізнес-леді, яка, крім роботи, не буде нічого бачити, і ви разом будете працювати. Чи що там у твоєму смаку?

Олександр зробив вигляд, що задумався, підперши підборіддя рукою, хоча очі видавали, що він вже знає відповідь. Потім його обличчя осяялося лукавою усмішкою.

— Красиві моделі, заходи, благодійність… — він почав перераховувати на пальцях. —Модель звучить привабливо, але я не впевнений, що витримав би її постійні заходи. Генійка-науковець — цікаво, але не знаю, чи зможу зрозуміти її мову формул та досліджень. Бізнес-леді — ми б змагалися за те, хто більше працює. Це все звучить привабливо, але, знаєш, що мене дійсно цікавить?

Я з цікавістю нахилилася ближче, очікуючи на його відповідь.

— Я хочу когось, з ким можна бути собою, — продовжив він, дивлячись на мене з невимовною щирістю в очах. — Когось, хто не боїться кинути мені виклик, хто розуміє мене і приймає таким, яким я є. Може, це і звучить банально, але я вже бачив достатньо людей, які люблять мене тільки за мій гаманець.

— Ти хочеш сказати, що тобі потрібна людина, яка буде чесною з тобою?

— Так, чесність — це рідкісний скарб у наш час, — зітхнув Олександр. — А ще хтось, хто любить роли, звісно.

Я розсміялася, намагаючись приховати хвилювання. Цей момент, коли ми обидва відкривалися один одному, був настільки рідкісним і особливим.

— І ти думаєш, що знайдеш таку людину серед бізнесменів і мільярдерів? — з іронією запитала я.

— Хто знає, можливо, вона вже поряд зі мною, — сказав він, підморгуючи. 

Я раптом відчула, як серце пропустило удар. Ця гра між нами була цікавою, але водночас і небезпечною. Я не була чесною з ним, як і він зі мною.

— А якщо серйозно, — сказала я, нахиляючись вперед і дивлячись йому в очі. — Чого ти хочеш від життя?

Він на мить задумався, і в його очах промайнула тінь, якої я раніше не помічала.

— Іноді мені хочеться просто втекти від усього цього. Від бізнесу, від відповідальності, від нескінченних вимог. Іноді мені хочеться бути кимось іншим, жити простішим життям.

Я підняла брову, здивована такою відвертістю.

— І що б ти робив у цьому простішому житті? — запитала я.

— Можливо, жив би в маленькому будиночку на березі моря, — відповів він, злегка усміхаючись. — Рибалив би вранці, готував би вечерю з улову, читав би книги, яких ніколи не вистачає часу прочитати. Можливо, навіть грав би на гітарі біля вогнища ввечері.

В його погляді було щось таке, ніби він хоче ще щось добавити до цього.

— І щось ще? — запитала я, вловивши ту недомовленість у його очах.

Олександр трохи знітився, але зберіг усмішку.

— Можливо, знайшов би когось, з ким міг би розділити це просте життя. Когось, з ким було б легко і приємно. Без зайвих ускладнень.

Ця розмова ставала дедалі більш особистою, і я не знала, як на це реагувати.

— Це звучить... чудово, — сказала я, намагаючись зберегти спокій.

Його холодний і стриманий образ поступився місцем чоловікові, який вміє жартувати і навіть трохи фліртувати. І він мені подобався, надто сильно, я б могла звикнути до цього.

— Це звучить доволі романтично для такого амбітного бізнесмена, як ти.

— Можливо, романтика теж має своє місце в моєму житті, — відповів Олександр, злегка знизуючи плечима. — Я часто уявляю, як сиджу на терасі, дивлюся на захід сонця і насолоджуюся тишею. Життя без постійного тиску, без необхідності приймати важкі рішення щохвилини.

— І як ти уявляєш наше життя разом? — запитала я, обережно обираючи слова. — Я маю на увазі, цілий рік прикидатися щасливими молодятами — це нелегко.

— Не думав, що ти почнеш планувати наше спільне життя так швидко, — він засміявся, але в його очах з'явився серйозний вираз. — Головне — справити враження подружньої пари. А в інших питаннях — залишаємося колегами.