Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Будинок у Віктора Тищенка, до якого я прийшов влаштовуватися на роботу — більше схожий на фортецю. Навколо нього паркан, вищий мого зросту. Ще тільки колючої проволоки під напругою не вистачає. 

Видно, він дуже боїться за своє життя і здоров'я. Це й не дивно, бо він займається банківською справою, його банк обіцяв вкладникам високі проценти, тож багато людей несли туди свої гроші на депозит. Але кілька місяців тому Тищенко повідомив, що банк збанкрутував, і тепер його всюди переслідують люди, які вимагають повернути вкрадені кошти. Але, схоже, він цього робити не збирається. Мабуть, думає перечекати трохи і розпочати якусь нову фінансову аферу…

Я натискаю на кнопку дзвінка біля хвіртки. У хвіртці “вічко”, і я бачу, як за ним хтось рухається. 

Мене запитують імʼя і прізвище, а потім просять показати документи в камеру. Я виконую все, що кажуть, і тоді хвіртка відчиняється.

— Ви — новий охоронець, — не питає, констатує факт незнайомець у формі. — Я зараз зісканую ваші документи, а потім проведу перевдягнутись в форму. Ваша зміна починається за півгодини. Вас поставили на четвертий поверх, біля спален жінок. 

 — Добре, — киваю я. Думаю, чому він сказав “жінок”. Що, в нього їх багато? Але не запитую, знаю, що надто цікавих тут надовго не затримують. 

— Хазяїн зараз в основному знаходиться на пʼятому поверсі в своєму кабінеті або спальні, ну, спускається їсти, плавати і до жінок, — продовжує він, коли ми підходимо до будинку.

— Зрозуміло, а в чому полягатимуть мої обов’язки? 

— Ви не особистий охоронець хазяїна, а наглядаєте за жінками. Очей з них не зводите, а також обшукуєте перед тим, як вони йдуть їсти чи до хазяїна, — каже він, коли ми заходимо в будинок. — Ну і ще, їм не можна покидати поверх, окрім як по двох вищезазначених причинах.

Мені стає ще більш дивно. Ну, вирішую розібратися на місці, що там відбувається. 

 — Все ясно, отже протягом свого робочого часу, я стежу, щоб не було ніяких несподіванок…

— Так, — він киває. — Зміни по дванадцять годин, перерва на пʼятнадцять хвилин кожні чотири години. Робота два через один. Виходити з будинку можна один вихідний на тиждень. Також вам дадуть ліжко в кімнатах охорони. В кожній такій кімнаті проживає по чотири охоронці.

 — Все ясно, зараз мені йти на місце чергування?

— Так, я проведу до кімнати, перевдягнетесь і покажу вам місце чергування…

***

Коли всі формальності закінчені, мій провожатий веде мене на четвертий поверх.

— А скільки тут жінок? — питаю я ніби між іншим.

— Три кімнати, в кожній проживає чотири жінки, тобто, їх дванадцять, — каже він. — Давай вже на "ти". Я зараз відправлю тобі фото і профайл кожної. Вони мають заходити тільки в свої кімнати, не забувай. А, і ще є пʼята. Там живе одна, Олекса. Тринадцята.

“Нічого собі. — думаю я. — То в цього Тищенка цілий гарем!”

Але вголос кажу:

 — А який порядок дій, якщо вони будуть зі мною розмовляти або робити щось, чого не можна робити?

— Ти маєш докласти мені. Одразу, — відповідає той. — До речі, тут в самому будинку немає камер спостереження, хазяїн любить приватність. Але зовні будинок нашпигований всіма засобами стеження. Сюди не проникнути і не вийти навіть без внутрішніх камер. З жінками не розмовляти, казати одну фразу "Пройдіть до своєї кімнати". Або якщо за розкладом кімната хазяїна чи прийом їжі, то направляєш туди. 

 — І щоразу кожну обшукувати? — уточняю. 

— Перед кімнатою хазяїна, або при особливих розпорядженнях, — каже він. — Наприклад, інколи хазяїн бажає повечеряти з жінками, тоді треба обшукувати всіх. Але в такому випадку я пришлю тобі на допомогу ще декількох людей. 

 — Так, все ясно, — киваю я. 

— А, щодо Олекси… — додає він. — З цією розмовляти взагалі не можна. Та, тринадцята. Тільки обшукувати. 

“Чим далі в ліс, тим більше дров”, — думаю я. Навіть якщо не вдасться затримати Бога у цій справі, розслідування діянь цього Тищенка може принести цікаві результати. І треба буде звернути особливу увагу на ту тринадцяту жінку. Чому з нею заборонено розмовляти? Може, тому, що вона може сказати щось важливе?