Читати книгу - "Нічні тварі , НМ"

Крокуючи руїнами, вони відчували, як хмари нависли над їхніми головами. Вітер рвався крізь старі камені, і кожен звук здавався приглушеним, наче їхні кроки заглушували невидимі тіні. Здавалося, що ці стіни можуть бути не лише старими залишками, але й свідками чогось більш жахливого, прихованого в минулому.

Ліка зупинилася перед одним із входів, вказуючи на старі написані знаки на стіні. Вона доторкнулась до них, відчуваючи холод каміння.

— Це стародавнє. Може, це є частиною ритуалу чи закляття, — сказала вона, приглядаючись до написів, що явно належали до темної магії.

Джон нахмурився, придивляючись до написів.

— Не маю сумнівів, що це все пов'язано з тими тінями, про яких ми читали. Але ми не можемо просто так все зрозуміти. Це може бути пастка.

Ната тихо пройшла повз нього і підійшла ближче до каменя, щоб розглянути напис.

— Я можу спробувати перекласти це, — сказала вона, поглядаючи на друзів. — Але для цього треба бути дуже обережними. Ці знаки можуть приховувати щось більше, ніж просто прості слова.

Вона доторкнулась до однієї з ліній, і в той момент вся атмосфера навколо них змінилася. Здавалося, земля під ногами затремтіла, а повітря стало важким. Вони почули тихий шурхіт, наче хтось стоїть за ними, але коли вони обернулися — нічого не було.

— Чорт! — викрикнув Єгор, намагаючись витягнути Нату від стіни. — Ви чуєте це? Щось тут не так!

Ева дивилася на нього з напругою.

— Ми повинні бути обережні. Я не відчуваю себе в безпеці. Щось змінилося.

Їхні очі зустрілися, і без зайвих слів вони зрозуміли: ця руїна не просто місце знищення тіней. Це місце було їхнім випробуванням, їхньою справжньою боротьбою, і зараз вони потрапили в пастку, з якої не було легко вибратися.

Раптом повітря в середині руїн стало ще важчим. Темні силуети почали з'являтися з тіні, їхні очі світліли в темряві. Це були тіні, але тепер вони були ближче, наче підстерігали кожен їхній рух.

— Тіні… — прошепотіла Віка, стоячи на місці і не рухаючись. — Вони прийшли за нами.

Вони не могли більше просто йти вперед, не знаючи, що чекає попереду. Боротьба за своє життя розпочалася. Їхні серця билися, а в очах було лише одне — вийти живими. І хоча темрява дедалі більше обступала їх, у їхніх серцях горіло бажання боротися.

Джон глянув на своїх друзів.

— Ми пройшли через так багато. І ми не збираємося здаватися зараз, — сказав він. — Вони можуть бути сильнішими, але ми також. Нам треба бути обережними, але якщо ми не боротимемося зараз, вони знищать нас. І не тільки нас. Вони прийдуть за іншими.

Ці слова пробудили в них дух боротьби, і навіть серед темряви вони не відступили. Їхня рішучість стала їхньою силою, а страх лише тимчасово. Вони стояли перед вибором — або перемогти, або бути поглиненими тінями.

Вони вирішили боротися, не даючи темряві шансів на перемогу.

Темрява наступала все швидше, і коли тіні нарешті зникли, здавалось, що на мить все затихло. Однак відчуття небезпеки не зникло. Небо вкривалося хмарами, а повітря стало ще більш холодним, як перед великою бурею.

Ліка оглянулась, відчуваючи, як її серце стискається. Вона вже бачила, як з'являються ці нічні твари. Вони рухались з темряви, їхні постаті не були схожі на звичайних людей. Створіння, що виповзали з темних лісових гущавин, мали нечіткі форми, їхні очі палахкотіли червоним вогнем. І хоча вони були немов примари, не схожі на тих, кого вони зустрічали до цього, в них було щось смертельно небезпечне.

— Це не просто тіні, — сказав Джон, нахмурившися. — Це інше. І ми не можемо допустити, щоб вони наблизилися.

Ева, зібравши всі сили, наблизилась до дверей церкви і озирнулась на інших.

— Ми повинні потрапити всередину. Ця церква — наш єдиний прихисток. Тільки тут вони не можуть нас дістати.

Їхні серця билися сильніше, коли вони наближались до церковних дверей. Вони знали, що позаду них — небезпека, а всередині — єдине місце, яке може захистити їх від нічних тварей. Ці істоти мали свої правила: вони не могли заходити в святі місця.

Ната притиснула руки до грудей, відчуваючи, як всі їхні нерви напружені до межі. Вона поглянула на Єгора, і його заспокійливий погляд виявився єдиним, що давав відчуття безпеки в цю мить.

— Не витрачайте часу. Ми маємо потрапити всередину, — сказала вона, направляючи всіх до дверей.

Віка рухалась швидко, схопивши Ліку за руку.

— Нам потрібно закрити двері! Вони вже майже тут!

Як тільки вони встигли увійти і зачинили двері за собою, ззовні почувся оглушливий рев. Нічні тварі, як щось непереможне і страшне, тарабанилися в двері, намагаючись прорватися всередину. Вони били по камінню, але двері церкви, хоч і старі, стояли непохитно.

В кімнаті панувала тиша, але відчуття небезпеки не зникло. Кожен з них відчував, як тяжко дихають їхні серця. Вони знали, що зараз у безпеці, але тільки на короткий час.

Джон глянув на всіх.

— Ці тварі не відступлять так просто. Нам потрібно зрозуміти, що з ними робити далі.

Ева озирнулася навколо, її очі м'яко світилися в темряві, вона була спокійною, але в її голосі звучала впевненість.

— Ми можемо знайти спосіб. Це тільки затишок перед штормом. Але це може бути нашим шансом розібратися, чому вони з’явилися і що за ними стоїть. Нам потрібно залишити цю церкву тільки тоді, коли ми будемо готові.

Ліка підходила до вікна, намагаючись розгледіти, що відбувається за межами церкви. Нічні тварі не йшли, вони чекали. І з кожною хвилиною вона починала розуміти: все, що вони дізналися досі, було лише частиною великої загадки.

— Ми все одно не можемо залишатися тут надовго. Нам потрібно дізнатися більше, але треба бути обережними. Ми не можемо дозволити собі знову потрапити в пастку.