Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Тирамісу з полуницями 📚 - Українською

Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

610
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тирамісу з полуницями" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 82
Перейти на сторінку:
напади апетиту й виїдала весь холодильник!

— Ти ж не думаєш, що в мене анорексія? Ти що, зовсім дурна? Я просто дотримуюся дієти! І я зовсім не збираюся ставати аноректичкою! Я ж знаю, що це таке, вони психічно хворі! Хочуть померти! А я лише прагну схуднути! Ще трішечки, а тоді скажу собі «стоп».

— Скільки ти зараз важиш?

— Дай мені спокій! Усі до мене причепилися, навіть ти! Годі з мене! — Наталія розлютилася, і вже зовсім не раділа Лінчиним відвідинам. — Мати без кінця ходить і за мною стежить, і підсовує весь час то бутербродика, то йогуртик! Я маю право важити стільки, скільки хочу? А вона краще б зайнялася собою й своїм змарнованим шлюбом, а мені дала спокій!

— Вона за тебе хвилюється. Як і я.

— Бла-бла... Слухай, я розумію, що моя стара не вірить мені, але ти? Я ж тобі кажу, що в мене все під контролем, і я не вийду за певні межі. Бодай ти могла б залишити мене в спокої. Ось глянь.

Наталія підняла блузку й попустила пасок джинсів.

— У мене був тут жирок, і складочки, і мені вдалося їх позбутися, — запхнула пальці під пасок і показала, скільки утворилося місця. — Дивися, джинси лежать вільно. І я ніякий не скелет, я справді добре виглядаю.

— Але ти ж не мориш себе голодом? Ти ж знаєш, що потрібні білки, вітаміни, ти ж мусиш пам'ятати бодай зі шкільних уроків.

— Ти верзеш дурниці, як моя мати. Певне, що я не морю себе. Я просто менше їм. Не вживаю хліба, не їм тістечок, цукру, вуглеводів. Тільки нежирне біле м'ясо, курятину, рибу, замість хліба — хрусткі хлібці, нежирний сир. Овочі, нежирний йогурт, — перелічувала Наталія.

Звісно, це була неправда, бо останнім часом вона майже нічого не їла. Знежирений йогурт ще може й так. І трохи овочів. Редиску або моркву. Їх можна було хрумати без кінця й мати ілюзію, наче щось їси, а калорій вони містили мало. Решта із цього списку практично не існувала. Тобто існувала, але виключно в оповідях. Однаковісіньких для мами й тепер для Лінки.

— І я не дуже розумію, чому ви створюєте із цього таку проблему. Адже моє тіло належить мені, правда? Якщо я хочу схуднути, то маю право, га?

Лінка замислилася. Може, подруга має рацію? Може, до неї справді чіпляються. До того ж, по телевізору й по радіо без кінця в чомусь переконували, у результаті люди вже розучилися думати самостійно. Сама собі Лінка зізналася, що плаский живіт подруги справив на неї неабияке враження.

— Окей, може ти й права, — погодилася вона. — Просто як начитаєшся про цю анорексію, то потім усіх підозрюєш.

— Не всі, хто вживають алкоголь, відразу стають алкоголіками.

— Так, маєш рацію. А як там твоя школа для обраних? — тепер Лінка навмисне змінила тему.

— Та... трохи важко, — відповіла Наталія. — Якщо ти вже так мною переймаєшся, то краще тим, чи перейду я до наступного класу.

— Аж так усе погано?

— Ну, та не добре ж.

— Але ж ти завжди так гарно вчилася.

— Там усі гарно вчаться. Я тепер середнячок. А вчителі знай закручують гайки. У тебе в класі якісь вундеркінди є?

— Ну, у цьому ні, бо це ж мистецька школа. Кілька моїх однокласників вчаться непогано, але вони не зубрилки. А от у гімназії одна така була. Її звали Ліліана Чарнецька. Гадки не маю, чому вона потрапила до нашого класу, це справді дивно. Здається, її мама вважала, що краще опинитися в слабкому класі в сильній гімназії, ніж у сильному класі в слабкій гімназії. А може, їй просто хотілося, щоб донька завжди була кращою? Так чи сяк, а вчилася вона класно. І ще такий собі Ришард, але він просто був неймовірний розумник. Справді все знав, особливо, якщо йшлося про історію чи політику. Тут він був просто поза конкуренцією.

— Ну, а тепер уяви собі клас, половина якого складається з таких-от Ліліан, а решта — з таких Ришардів. І як би ти в такому класі почувалася?

— Та ну, забудь. Ти ж знаєш, яка я. І я зовсім не прагну бути зубрилкою чи здаватися дуже розумною.

— Та ні, ти розумна, але...

— Інші речі цікавлять мене дужче, ніж знання.

— Саме так. Але, уяви собі, що навіть для мене це виявилося важко, — зітхнула Наталія. — Мені здається, що я весь час мушу доводити, що я не дурна й узагалі не тупіша за інших. У старій школі, коли я чогось не розуміла, то піднімала руку й просила вчительку пояснити. Ще й решта класу вдячна була, бо й вони чогось там не допетрали. А тепер якщо я чогось не тямлю, то боюся, що я така одна. Розумієш? І ці погляди, сповнені співчуття... Це нестерпно. І вічні розмови, хто в якій олімпіаді братиме участь. У чомусь треба брати, бо інакше з'їдеш.

— А самі уроки тобі щось дають?

— Деякі... Може, я просто не настільки розумна, як це всім здавалося. Може, усі ці мої мрії про медичний насправді безглузді? У цій школі я усвідомила, що я нуль, ніхто.

— Що ти таке кажеш? — тепер Лінка перелякалася ще більше, ніж під час розмови про дієти. З Наталією справді коїлося щось погане. — Слухай, це минеться, ти звикнеш!

— Можливо.

— А як Марцін?

— Ніяк. Я з ним не спілкуюся.

— Ну, але... як ти себе почуваєш із цим? — Лінка підсунула до себе чашку й зробила великий ковток. Какао було таке смачне й так чудово розігрівало.

— Ніяк, — повторила Наталія. — Спершу я думала, що ми знову будемо разом, але тепер переконана, що це не має сенсу. Не можна двічі увійти до тієї самої ріки, правда?

Гіркота в її голосі знову якось налякали Лінку. Наталія справді здавалася іншою. Щось її змінило, але що? Або: що найдужче на неї вплинуло? Школа? Ця історія з Марціном? Розлучення батьків? Дієта? А може, усього разом виявилося просто забагато?

— Шкода, — сказала Лінка. — Я Марціна маю на увазі. Мені він завжди подобався.

— Але ж того цвіту скрізь півсвіту, хіба ні? — відповіла Наталія. Гірко, знову так гірко. Жовч у її словах і тоні, здавалося, отруювала все

1 ... 35 36 37 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"