Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

— А цього робити не раджу! — туманно промовила Соня.

— Чому? — здивувалася Лера, застивши з піднятою рукою.

— Вам сказали? — підняла смоляну брову дівчинка.

— Про що? — розгублено заблимала Лера.

— Про  те, що за вікном… — Уляна  позіхнула, прикривши рот долонею.

Відсмикнувши фіранку, Лера втратила дар мови. Вона сподівалася побачити море, чайок, небо, а замість цього була суцільна непроглядна чорнота. І ні, це була не ніч, а найсправжнісінький відкритий космос. Місяць, що швидко віддалявся був трохи розмитим, наче знаходився за стіною, що спотворювала простір. 

— А чому це все так? — дівчинка проковтнула слину, вдивляючись в чорноту. Серце намагалося вистрибнути з грудей. У голові крутилося багато питань, але задала вона чомусь тільки це.

— Міжпланетний коридор. Червоточина, якщо по-науковому. Саме завдяки йому час польоту складає всього чотири години. Ми летимо у ньому, тому картинка спотворюється. — Соня подивилася на бліду Леру, потім перевела погляд на Андрія і хмикнула. — Дорослі часто не говорять нам правди, інакше багато б хто злякався і залишився на Землі. Ти б полетіла якби знала що інша планета?

— Ні-і! — голос зрадницьки задрижав. Закривши фіранку, Лера інстинктивно відсунулася від вікна-ілюмінатора. 

— Вам сподобається! Ти вже літала? — чорноволоса дівчинка повернула голову до Уляни, яка намагалася сховати посмішку за долонею.

— На початку літа. Літала на співбесіду в «Резенфорд»!

— А чому нам не потрібно було? — здивувався Андрій, перезирнувшись з Лерою.

Уляна  знизала плечима, знову відкривши фіранку. На деякий час у купе повисла тиша. Лера все ще продовжуючи здригатись, обняла коліна руками, втупившись в одну точку. Вона вже уявляла, що скаже дядьку з приводу того, що він не розказав їй про цей маленький сюрприз.

Коли перший шок пройшов, Лера все-таки зважилася подивитися у вікно. Всередині боролись багато різних почуттів — від трепетного жаху до захоплення. Раніше вона б нізащо не повірила що існує ще одна планета населена людьми. Лера ще не знала, що та планета знаходиться в іншому кінці Чумацького шляху….

У дитинстві вона прочитала багато фантастичних книг про космос, але реальність виявилась куди цікавішою.

Наступні три години пролетіли непомітно. Підлітки сходили на екскурсію по кристелету, пообідали в кафе з великим ілюмінатором. За чотири години польоту вона, здається, відчула більше емоцій, ніж за все життя. Мерлін, як на зло, кудись зник. 

Після вони знов повернулися у купе. У вікні з'явилась планета Аладея. Виявилося, що вона нічим не відрізняється від Землі — на ній були такі ж гори, материки та океани.

Пройшло ще пів години та кристалет, нарешті увійшов у атмосферу планети та почав знижуватися. Підлітки мигцем побачили великий білосніжний замок на березі океану і розташований поруч ліс. Пролетівши над містом, корабель приземлився в космопорту.

* * *

Вийшовши з автобуса, який довіз їх прямо до школи, Лера з захопленням роздивлялася ковані ворота з гербом «Резенфорда». Вдалині виднівся білосніжний замок.

З Мерліном вони не бачились від моменту відльоту. Дівчинка не розуміла для чого це потрібно, але погодилася тримати своє походження у таємниці. Неодмінно статус племінниці одного з викладачів дав би їй перевагу перед іншими студентами. На неї звертали б увагу, хтось заздрив, а хтось, можливо захотів з нею дружити. Хоча… Все-таки краще без цього. Зайва популярність ще нікому добра не принесла. 

Переноска з котом вже відтягувала руку. Попри захоплення, Лера почала втомлюватися, а попереду чекало розподілення. У голові відразу ж виник образ великої зали зі свічками та розподільним капелюхом. Лера вже чула крик: «Грифіндор», — як раптом від мрій її відволік суровий жіночий голос.

— Першокурсники! Поки вас не розподілили, речі треба залишити у Домі Пустельника. Можете не хвилюватися, на ньому стоять заклинання від крадіжки. Тварин, хто привіз, також залиште тут. За ними доглянуть. Розподілення буде тривати дві години.

— А у вас є гостроверхий капелюх? А привиди є? — подав голос хтось з поттероманів.

Жінка хмикнула. Мабуть, він був не першим, хто порівнював школу з Ґогварцом. 

— Капелюха немає, привидів, наскільки мені відомо, також. Поспішіть, розподілення почнеться через п'ятнадцять хвилин. — подумавши, додала вона. — Бенкету у великій залі, до речі, також не буде. По закінченню ви просто підете по своїм гуртожиткам на вечерю.

У натовпі пролунало роздратоване: «У-у-у».

Домом Пустельника виявилася невелика будівля з красивою ліпниною. Всередині була лише одна кімната з відділами. 

Залишивши валізи та сумки на зберігання, Лера, Андрій, Соня та Уляна  вирішили озирнутися. Часу ще було багато. 

Незабаром їхню увагу привернула компанія з п'яти підлітків. Троє з них були їх ровесниками, а двоє, мабуть, старшокурсниками. Вони голосно сміялися.

Придивившись, Лера побачила у центрі дівчинку зі світлим рідким волоссям і окулярами на пів обличчя. На фоні інших вона виглядала сірою мишкою.  Її, навіть із натяжкою, не можна було назвати гарною, чи хоча б симпатичною. У її сірих очах хлюпав страх.