Читати книгу - "Та, що вистрілила у його серце , IMSS"

Згасаюче світло вечора ковдрою обгорнуло стародавній маєток, його стіни, що здавалися мертвими, віддавали неймовірне відчуття наближення чогось величезного й руйнівного. Іларія і Девід стояли один проти одного, готові до останнього випробування. Повітря було насичене туманом, а кожен їхній вдих здавався важким, немов не вистачало повітря.

Вони знали, що зараз відбудеться останнє протистояння. Віктор наближався.

“Ми не можемо відступити. Це наша остання можливість,” — сказав Девід, його голос звучав рішуче, але в очах була тривога. Він все ще тримав ключ, який вони знайшли в маєтку, але зараз це було лише символом того, що неможливо повернути назад.

“Ти готовий?” — Іларія дивилася на нього, її очі відображали не тільки відвагу, але й сумнів. Вона ще не була впевнена в тому, що здатна пережити ще одну битву, але розуміла, що іншого шляху немає. Вона мусила зробити все для того, щоб зупинити Віктора, розірвати цей цикл темряви, який охоплював їхнє життя з самого початку.

“Я готовий. Ти теж, правда?” — Девід намагається зібрати в собі всю силу. Він пам’ятає, як багато він втратив за останні місяці, як змінився його світ після зустрічі з Іларією. Тепер усе було на межі.

Звідкись здалеку почувся звук грому, а затемнене небо зібралося в грозу, як відголосок приходу Віктора. Його темна магія вже була близько. Тіні на стінах почали рухатись, ніби самі життя стали частиною чогось більш страшного, а в глибинах будівлі можна було почути звуки якихось стародавніх істот, що, здавалось, прокидаються після довгого сну.

Іларія і Девід швидко пройшли через коридори, до старої зали, де Віктор, безсумнівно, чекав їх. Як тільки вони ввійшли, з темряви виступила його постать, висока, темна, повна сили і злих намірів. Він усміхнувся, як ловець, що нарешті зловив свою здобич.

“Ви прийшли… щоб померти, чи не так?” — його голос був глухим, важким, як самій темряві, і він звучав наче кожен його порух — це вияв сили, що поглинає все навколо.

“Ми прийшли, щоб звільнити цей світ від тебе,” — Іларія відповіла, її голос тремтів, але в ньому було багато рішучості. Вона тримала в руках манускрипт, який став для неї ключем до цієї останньої битви. Віктор був не просто ворогом — він був втіленням зла, що роками переплітався з їхніми долями.

Віктор засміявся. Його сміх лунав, як грім, і навколо них почали збиратися темні енергії. Створіння, що колись були людьми, тепер перетворилися на чудовиськ, на демонів, під його контролем. Вони піднімалися з підлоги, їхні очі палали червоним вогнем, а шкіра була жахливо блідою, наче давно мертві.

“Ви не розумієте,” — сказав Віктор, наближаючись до них. “Це не битва за світ. Це битва за душу. І я переможу. Я завжди перемагав.”

“Ти не розумієш,” — відповів Девід, і його голос був твердішим, ніж будь-коли раніше. “Ми прийшли за твоїми ланцюгами. І цей раз ти не отримаєш перемогу.”

Тінь, що витікала з його тіла, обгорнула їх. Але Іларія, тримаючи манускрипт, сконцентрувала свою енергію і вимовила заклинання, яке колись здалося б неможливим. Слова вирвалися з її губ, як обірвані нитки, що тягнулися в темряву. Вогонь прокинувся в її руках, а навколо почали виникати світлі руни, що перешкоджали темним силам Віктора наблизитись.

Але цього було недостатньо. Темна магія Віктора була занадто сильною, вона була майже матеріалізованою. Він зібрав у своїх руках енергію, що наче вибухала з його тіла, і випустив потік, який зміщував повітря навколо, наче шторм. Його погляд був сповнений злісної радості — він бачив їхні страхи, відчував їхні сумніви. І навіть коли вони атакували, йому це було не важливо.

“Це твоя остання спроба, і вона буде останньою,” — Віктор підняв руки, темна магія розверзлася, і з’явилася велика тінь, що кинулася до них. Він був впевнений у своїй перемозі. І навіть коли він побачив, як вони намагаються встояти, він не сумнівався — вони вже програли.

Але в цю мить щось змінилося.

Девід, сповнений рішучості, відчув всередині себе спалах. Його душа загорілася, і він побачив силу в своїх руках. Це був не просто момент фізичного болю. Це була його воля. Той самий ключ, що він тримав у руках, став джерелом потужності, яку Віктор не міг передбачити.

“Я не дам тобі перемогти!” — Девід закричав, і потік світла вибухнув з його рук, перериваючи темну магію. Віктор стиснув зуби, його магія почала поступово слабшати, але він не здавався.

Іларія, разом з Девідом, створила спільний потік енергії, і вони об’єднали свої сили для останнього удару. Віктор на мить здригнувся — і це був його кінець.