Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

- Ай! – вскрикнула я. – Що це за фокуси? – Ігнотус насторожено глянув на мене і я одразу зрозуміла, відповідь мені не сподобається.

- Цей папір зачарований від брехні. Чому ви приховуєте своє справжнє ім’я? – я закотила очі.

- Назвала ім’я до якого звикла. Данне від народження – чуже для мене. – пояснила привидові, розтираючи ушкоджену руку, проте той, здається, не повірив. За звичкою вже зробила глибокий вдих та видих і написала у анкеті «Оріана де Лібертас». – Бачите? – простягнула Ігнотусові аркуш, проте його погляд залишився таким же пильним. Ну і нехай, я змахнула головою і продовжила заповнювати анкету.

За допомогою моїх провожатих, вказала сьогоднішню дату – 18 червня 1014 р. Ціль візиту? Хм... покрутила перо в руках, тут варто подумати як сформулювати валідне визначення. Мені потрібна інформація небазового рівня, але вказувати чіткий сегмент я не хотіла – невідомо в чиї рука потрапить ця анкета. З іншого боку, якщо взяті книги всеодно обліковуюються, то чи є сенс приховувати?

- Над чим леді Оріана задумалася? – наблизився архіваріус. Привид явно підозрює мене та недовіряє.

- Думаю. – відповіла коротко.

- Напишіть нащо прийшли, тай годі. – я вловила в його погляді хитринки.

- Задовге речення буде, не поміститься. Думаю як скоротити. – збрехала і не моргнувши, а в наступну мить на папір лягли слова «Поглиблення знань про магію цілительства та вогню». На щастя повторного удару струмом не слідувало, тому я полегшено видихнула і протягнула анкету Ігнотусу на підпис.

- Ви хоч приблизно уявляєте скільки літератури підпадає під цей запит? – скривився архіварус?

- Мені немає куди спішити. – безтурботно посміхнулася я і відкинулася на спинку, закидаючи нога за ногу.

Привид невдоволено покивав головою та поставив свій підпис. От як він торкається речей, в нього ж немає тіла! Чи є? Довго думати над секретом архіваріуса я не стала, бо той простягнув мені читацький квиток, на якому не залишилося вільного місця. Всі поля, вільні рядки та чисте місце з обох сторін покривало полотно настільки дрібних рядочків, що не можна і розібрати слів.

- Це що таке? – здивовано підняла брови я.

- Вся література, яка розкриває вашу тему. – хитро усміхнувся Ігнотус. – Будете переписувати?

- Ні. – роздратовано відрізала я. – У вас є лупа?

- Звісно. – вуста архіваріуса розтягнулися у посмішці чиширського кота і він дістав зі столу величезне збільшувальне скло на дерев’яній ручці.

- Дякую. Можна мені ще звичайний папір? І я скористаюся вашим пером та чорнилами.

- Що завгодно. – переді мною на стіл лягла стопка чистих аркушів. – Щось ще? – улесливо поцікавився той. Ігнотус явно тішився із мого промаху, проте я не збиралася здаватися.

- Ні, дякую, це все. Якщо буде щось потрібно, дам вам знати. – архіваріус кивнув та поплив десь догори, певно дочитувати сувій, а я прийнялася за аналіз та систематизацію інформації.

Її було невимовно багато, тому я вирішила почати із самого необхідного – самозахисту. Аламея не збрехала, коли нахвалювала бібліотеку Тінатіну. Тут було практично все, про що я чула і навіть більше. На щастя, біля кожної назви книги після прізвища автора стояла помітка де дану працю шукати. Принаймні саме на координати були схожі помітки -2 р. 148 ст. 6 п. Тому, витративши приблизно дві години і склавши список із десяти книг я вирушила у подорож храмом знань. Охоронців завбачливо попросила почекати біля столу, не потрібні мені лишні очі.

Блукання книжковим лабіринтом тривали не менше години. Коли я нарешті зібрала всю помічену літературу, то відчула втому та голод, а тому з радістю вручила одному з охоронців сумку з книгами і ми дружньо покинули обитель Ігнотуса, чемно розпрощавшись з привидом напередодні.

Пообідавши, чи правильніше сказати, поснідавши, я повернулася у свої покої аби там у спокійній атмосфері з усім розібратися. Розклала взяті книги на столі у вітальні і взялася перечитувати зміст кожної. Ще в бібліотеці я вирішила обрати п’ять книг із цілительства та п’ять про магію вогню. Мені подобається поєднувати різні магічні вектори, закручувати їх у спільні плетіння, ставити досліди. Певно жага до знань передалася мені від пращурки Індіри...

Роздуми про рідню повернули мене до історії з Рацифеєю, яку повідав Ігнотус. Я відклала книгу, що читала на диван. Хм... а старішини і словом не обмовилися, що не так давно Тею відвідувала прабабуся. Цікаво чому? Раптом у двері постукали.

- Хто там? – я швиденько почала прибирати підручники зі столу.

- Це я, Аламея. Якщо ти зайнята я зайду пізніше. – почулося за дверима.

- Ні-ні, заходь. – підірвалася на ноги, коли остання книга була захована на полиці під столом і поспішила зустріти гостю.

- Ясного дня! – жінка не зраджувала собі та була вбрана у фіолетовий балахон.

- І тобі привіт. – ми обмінялися обіймами. – Прошу, проходь. – гостинно вказала рукою на диван, а сама повернулася до охорони за дверима і попросила передати Асії, щоб принесла чай та сервіз на дві персони.

- «Кома – не крапка. Практикум глибокого стазису та заклять зупинки смерті». Ого! – прочитала чаклунка назву книги, що я залишила на дивані. Подумки відвішала собі підзатильник. – Бачу ти відвідувала наше сховише. – вона підло пролистала підручник. – Сильно. – підсумувала за мить та відклала практикум на стіл. – Що задумала, ммм..? – Аламея схилила голову на бік, намагаючись розгледіти в мені відображення прихованих думок.