Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

 — Чому ти тут сама? — з ввічливості поцікавилсь я, набираючи собі склянку води.

— Я вже бачила той фільм, — вона криво посміхнулась.

— То чому тоді не йдеш додому? Вибач, якщо здаюсь надто грубою...

— А я чекала на тебе, — тітка з посмішкою зробила ковток з чашки.

— Для чого? — я підняла одну брову, — хіба в нас є якісь спільні інтереси? Здається ні...

— Я сьогодні зустрічалась з людиною по роботі і запропонувала прогулятися центральною частиною. І... дуже мені було цікаво побачити там тебе у компанії нашого милого нотаріуса.

— Ну то й що, — я сіпнула плечима, — у нас з ним хіба не може бути спільний справ?

— Звісно може, — тітка артистично поклала руку на груди і я щиро здивувалась, як вона не є сестрою моєї матері, — особливо мені сподобалась та частина справ, де ви так палко цілуєтесь. Це справді було вражаюче.

— Досить, — я підійшла до неї ближче, шиплячи крізь зуби, — про це ніхто нічого не знає.

— Я розумію, — солодка посмішка розплилась по її обличчі, — це з ним ти тоді ходила на бал, так?

— Яка тобі різниця? — моя губа сіпнулась. Мене шалено дратував цей допит і особливо реакція тітки на цю ситкацію.

— Твій тато розповів мені про те, що він вигадав задля того, щоб ти отримала спадок. Але може... в тебе є якась своя гра? І ти зблизилась з нотаріусом не просто так. Все ж, ти дуже розумна дівчина, Регіно.

— Я не розумію, — я заплющила очі, щоб підібрати більш пристойні слова, — ти чогось хочеш від мене? Грошей? Половини спадку? Ти скажи. Бо я зараз абсолютно не розумію мотивів цієї розмови.

— Здається, я вже казала, що спадок мене не цікавить, — якось ображено заговорила жінка, — я просто хотіла попліткувати з тобою... Дізнатися, може ти щось задумала чи в тебе є якийсь план. Бо впевнена, ти ніколи не погодишся на ідею батьків.

— Мама проти цього божевілля...

— Але твій батько надто добре вміє переконувати...

— Ти що, набиваєшся до мене в подруги? Хочеш знати всі мої таємниці? — я скривилась ніби від огиди.

— Та я просто...

— Я ж теж можу всілякого розповісти, правда? Що ти складаєш заповіт занадто рано, що так само занадто дивно. Чи все-таки крім цього ти щось приховуєш? Як ти вже казала, я дуже розумна... І не дозволю мене шантажувати.

— Я лише хотіла поговорити з тобою, як з племінницею... Та що там, ти мені як донька.

— То для цього є купа тем для розмов... А не втручання в мої особисті справи.

Тітка дивилась на мене ображено, наче загнана в кут собака. І я не зовсім розуміла, що зараз взагалі відбувається. Чогось хоче від мене? Чи настільки самотня, що справді захотіла стати мені супер подругою. Я кинула на неї останній жалісливий погляд і вийшла геть.

— Регіно, підійди сюди...— з вітальні почувся голос тата.

— ЩО таке? — я розчаровано видихнула, бо зовсім не мала настрою з ним розмовляти.

— Наші, так би мовити, канікули підходять до завершення. Вже скоро нам доведеться повернутися в місто.

— Ну і... що? — я розвела руками.

— Питання зі спадком треба вирішити до того часу, як ми поїдемо.

— А я не бачу причин для поспіху. Все йде нормально...

— Тому ти маєш вийти заміж. Дуже швидко.

— Справді? — я розсміялася, — то мені вибігти надвір та вхопити першого-ліпшого чоловіка?

— Я говорив з одим своїм старим другом, — тато продовжував так, наче його взагалі не цікавило те, що я кажу. Йому було байдуже на мою думку, — у нього є чудовий син...

— Ні, — я різко перебила його, — навіть не думай мені це пропонувати.

— Але в нас немає виходу.

— Якщо все діло лише в спадку, то мені він взагалі не потрібен! Чи ти готовий підкласти мене під будь-кого, лиш би зберегти цей бісів дім!?

— Так ти ж сама робила це стільки часу... — батько вперше сказав це без докору, але в тому тоні було щось значно гірше.

Але більше цю маячню я слухати не збиралася, тому просто пішла геть. Залишивши тата під спопеляючим поглядом матері.