Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Після цих слів мій погляд мимоволі кинувся до Флорен, і я відчула, наче щось огидне й смердюче побігло по моїх венах замість крові. Навіть свіже вечірнє повітря раптом стало спертим, як у погребі.

- Дякую вам, пане Віко, - сказала я і рішуче попрямувала до столу, не чекаючи відповіді.

...Привернути до себе увагу пана Ремо мені колись вдалося, проявивши неповагу до правил пристойності. З усього виходило, що повернути його зацікавленість мені варто таким же зухвалим непристойним вчинком. До того ж, це не вимагало особливої винахідливості. Отже, я просто підійшла до пана Альмасіо, який сидів за столом, і звернулася до нього з проханням приділити мені кілька хвилин своєї уваги й удостоїти бесіди віч-на-віч.

Пан Гако і пані Фоттіна, побачивши мою нахабність, заціпеніли, потім намагалися було протестувати, водночас присоромлюючи мене. Але пан Ремо одним жестом вгамував їхнє обурення і, вибачившись перед іншими гостями, які з цікавістю споглядали за нами, взяв мене під руку і попрямував у бік альтанки, яку я помітила раніше, ще у вечірньому світлі.