Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

Довелося їхати спочатку додому забрати новенькі документи Ейнара, які тільки вчора йому віддала Ольшанська, а потім неслася  через усе місто,  щоб забрати самого хлопця з поліцейського відділку. В голові було купа питань. Документи ж не фальшиві? Чи можливо взагалі за тиждень зробити паспорт для людини, якої ще нещодавно в Україні не було? Що робити, якщо в поліції це з'ясується? А зустріч з вампіром? Чому той взагалі напав на чаклуна? Крові аж так закортіло попити і одразу після того відправитися на той світ?  
Господи допоможи. В яку божевільню перетворилося моє життя!
В поліції дізналася, що Ейнар був в якості постраждалого і вже написав заяву про напад на нього. Документи потрібні були для підтвердження особистості. 
– Уявляєш, поліцейські буквально врятували мені життя. Я б зараз з тобою не розмовляв,  не злякай вони злочинця. – З натягнутою посмішкою повідомив Ейнар мені.
Він нервував, явно бажаючи забратися подалі звідси. Однак, поліцейський від похвали світився, ніби новорічна ялинка. 
– Захищати громадян наша робота. Не хвилюйтеся,  ми обов'язково спіймаємо нападника!
Ейнар лише серйозно кивав головою, але варто було нам вийти на вулицю,  як він презирливо скривив губи. А наступної миті повторив ту ж дію через ранку на губі.
Вперше за чотири дні ми нормально побачилися і у нього справді був жахливий вигляд. На обличчі садна та подряпини. Знову. І місяця не пройшло. Волосся в повному безладі,  а куртка в деяких місцях порвана. Клятий вампір! Ми ж тільки її купили! Руки б йому повідривала, а ще краще - ікла! Щоб більше не спадало на думку ні на кого серед білого дня нападати!
– Спіймають! Аякже, - роздратовано виплюнув Ейнар, коли ми віддалялися від будівлі поліції. – У вампіра ледь не кубло там, і не помітно,  щоб правоохоронні органи з цим щось могли зробити. 
– Як так вийшло, що ти зчепився з вампіром? 
– Ні з ким я не зчіплявся! – Ще більше розпалювався він. Я встигла помітити, що його очі якось підозріло потемнішали. – Один учень не відвідує школу уже тиждень, а мене вчора призначили їхнім класним керівником. На дзвінки хлопчина не відповідає,  тож довелося йти до нього додому. Район не з найкращих,  учень не відкривав і я вирішив повернутися завтра. Пішов на зупинку, а тут з темної підворотні вилетів  чоловік. Уявляєш, якийсь полудохлий вампір вирішив скуштувати мою кров! Мою!  
– Ну. Не такий він і полудохлий, раз отак відгамселив тебе. - Зауважила я, намагаючись з усіх сил приховати посмішку.
Ейнар зиркнув в мою сторону спопеляючим поглядом.
– Він застав мене зненацька! Ще й меч не можна усюди з собою брати. - Нарікав чаклун. – Але вдруге атакувати себе не дозволив і не з'явися ці поліцейські невчасно, вампір навряд чи зміг би втекти!
– Гм. Важко тобі було.  – Я в жартівливій манері плеснула його по плечу,  на що він зашипів, немов від болю. – Що таке? 
– Наслідки зустрічі з вампіром. 
– Ти будеш в порядку? Може,  в лікарню поїдемо?
Я почала серйозно хвилюватися за нього. Одна справа декілька подряпин на обличчі, а зовсім інша травма,  перелом. Все ж він не зі звичайною людиною зіткнувся. 
– Це не смертельно. Завдяки регенерації я до вечора буду в порядку. Хоча таки потрібно збільшити власний захист.
– Але ж в тебе є цей амулет, – вказала на свою шию, не дивлячись на те, що через зимовий одяг його не побачиш.  – Вальтарський мене більше турбувати не стане, можно розслабитися. Тож просто поверну твою річ.
Я зупинилася. Ейнар був змушений зробити теж саме, він мовчав, проте його погляд змінився і став складним. Та й без цього можна було сказати, що чаклун був незадоволений.
 Не дивлячись на його настрій, розстібнула курточку та прибрала шарф, збираючись поставити усі крапки над "і" в ситуації з амулетом прямо тут і зараз. По-перше, він зроблений якраз спеціально для його захисту.  Так, для мене є ризик зіткнутися з нечистю, але ж прожила я минулі дев'ятнадцять років спокійно і не підозрюючи про існування магії, ельфів та вампірів. По-друге, це непоганий шанс віддалитися від нього.
– Знімай. – скомандувала я та повернулася до нього спиною.
Він не поспішав виконувати моє прохання. Позаду мене запанувала незручна тиша. Я навіть трохи розгубилася через бездіяльність зі сторони Ейнара. 
Я хотіла уже розвернутися назад, та через холодний дотик чужих кінцівок до шкіри здригнулася. Подушечки пальців ковзнули вверх-вниз і залишилися рівно на задній частині шиї.  Заклякла, не до кінця впевнена, як вчинити і чи варто зараз дивитися на нього. Чи зможу встояти? Не піддатися чарам?
Полегшувати ситуацію для мене чаклун не збирався, наблизившись впритул. 
– Він залишиться у тебе, Ксюша. – Низько прошепотів Ейнар мені на вухо. – Я повинен бути впевнений,  що ти у безпеці.
– Але...
– Чшш. Не хочу нічого чути.
А наступної миті мене розвернули, забрали з рук шарф і турботливо пов'язали його на місце, закриваючи шию. Мої очі слідкували за всіма його діями, я ще раз пройшлася швидким поглядом по дрібним подряпинам на обличчі і подумала, що варто зайти в аптеку.
– Я не мала дитина. Знаю, як захиститися.  – Після цих слів мою курточку дбайливо застібнули.
Хотіла збільшити між нами відстань і зробити крок назад, але Ейнар не дозволив, тримаючи мене за лікоть. Гаразд. Тримайся з усіх сил, Вяземська! 
– Річ не в цьому. - Похитала головою і одночасно намагаючись повернути думки в правильне русло. Однак, серце все ніяк не бажало заспокоюватися та не стукотіти так голосно. – Ти віддав мені кулон через небезпеку, яка йшла від Вальтарського,  але зараз можно не перейматися про це. Не розумію, чому ти такий впертий?
– Тому що ти мені подобаєшся. – Сміливо зізнався він. Я відчула розгубленість, не знаючи, що на його несподівану відвертість відповісти. –  А я завжди захищаю те, що належить мені.
Подивіться тільки! Які ми владні! Чомусь остання фраза повернула здатність до нормального мислення. З'ясовувати стосунки навулиці теж не планувала. 
– Сьогодні я зустрічалася з Анею та ще однією попаданкою. - Несподівано виклала я, все ще відчуваючи легке тремтіння через його зізнання. Здивоване "ще однією?" від Ейнара змусило мене усміхнутися. Кивнула, сказавши, що він усе вірно почув. – Її звати Мирослава,  вона потрапила в інший світ через якесь прокляте дзеркало та познайомилася з братом Кайема.  
Зміна теми спрацювала.  Почувши про лорда Сейнтфайра він забув, що хвилину тому зізнався мені у своїй симпатії.
– З Міджертаном Сейнтфайром? – Коли перший шок минув, Ейнар голосно вигукнув: – Прокляте дзеркало?! 
– Саме так. А тепер вони хочуть попросити у тебе допомоги та зв'язатися з його душею в цьому дзеркалі. 
Після моїх слів Ейнар фиркнув. 
– Вони думають, що я всемогутній? Ми звичайно проходили на першому курсі матеріал по дзеркалу,  але ж цей артефакт не до кінця вивчений. Як можна проводити якийсь ритуал, не знаючи,  чого очікувати від дзеркала?  
– Думаю, допоможи ти їм хоч порадою – вони будуть вдячними. 
– Ксюшо, це дзеркало небезпечний артефакт.  І самодіяльністю займатися не варто. 
– Можливо,  в школі зможуть допомогти?
Він похитав головою.
– Я працюю в  школі з тиждень і віддавати отак просто їм в руки цей артефакт не стану. - Задумливо мовив Ейнар, після чого повідомив: – Вчора попитав щодо того місця, де бачили чорного дракона і мені порадили поїхати за місто. Якщо вдасться знайти лорда Сейнтфайра, це буде найкращим виходом з ситуації. Він прожив довше і я чув, що після зникнення брата він шукав інформацію про дзеркало. 
Закінчивши говорити про лорда, Ейнар взяв мене за руку і легенько стиснув долонь. На мій запитальний погляд, він усміхнувся.
– Я ж казав, що нам варто поговорити. Цього разу втекти не вийде. 
– Я не...
 – Ходімо.
Мені залишалося лише слідувати за ним.