Читати книгу - "Леопард"

Харрі знав, що зараз у голові Каї снує безліч думок, як краще висловитися, й нетерпляче чекав на продовження.

— …ми б воліли допомогти вам перевірити, чи все в порядку.

Кая Сульнес — кмітлива жінка. Якщо пані, яка здає квартиру, погодиться на їхню пропозицію і вони щось знайдуть, то у протоколі буде зазначено, що їх запросили у квартиру, що вони аж ніяк не перевищили своїх повноважень і не проводили обшуку без ордера.

Пані вагалася.

— Певна річ, ви можете відімкнути двері й увійти у квартиру вже після того, як ми підемо. А потім викликати поліцію. Або «швидку». Чи…

— Гадаю, буде краще, якщо ви підете зі мною, — мовила пані, у якої на чолі проступила глибока занепокоєна зморшка. — Заждіть, я зараз принесу ключі…

За мить вони увійшли до чистої, прибраної квартири майже без меблів. Харрі враз упізнав гнітючу тишу, характерну для порожніх помешкань, коли ранкова метушня вгадується лише як ледь чутний шум за вікном. Окрім того, він відчув запах клею. Зауважив пару черевиків, але верхнього одягу не було.

У маленькій кухоньці біля мийки стояла велика чашка з чаєм, а на поличці над мийкою — жерстяні слоїки з найрізноманітнішими, невідомими Харрі назвами чаю: «Oolong Теа», «Anji Bai Cha Теа». Вони пройшли далі. На стіні у вітальні Харрі побачив світлину гори, йому видалось, ніби то К2[45], гімалайська серійна убивця.

— Перевіриш? — спитав Харрі, киваючи на двері з сердечком, і попростував туди, де, на його думку, мала бути спальня. Він глибоко зітхнув, натиснув ручку й штовхнув двері.

Постіль не розстелена. У кімнаті прибрано. Вікно ледь розчинене, геть не чутно запаху клею, повітря свіже, як подих дитини. Харрі почув, як хазяйка стала в одвірку за його спиною.

— Дивно, — пробурмотіла вона. — Я ж чула їх уночі. А пішов лише один.

— Їх? — перепитав Харрі. — Ви впевнені, що людей було декілька?

— Упевнена. Я чула голоси.

— А скільки їх було?

— Наче троє.

Харрі відчинив платтяну шафу.

— Чоловіки? Жінки?

— На жаль, у мене не настільки добрий слух.

Одяг. Спальний мішок та наплічник. Ще одяг.

— А чому ви все-таки гадаєте, що їх було троє?

Хазяйка зніяковіла.

— Стукіт. Наче вони теє.. Ви ж розумієте…

— Але ж голосів не було?

Хазяйка поміркувала:

— Ні, жодних.

Харрі вийшов з кімнати й з подивом зауважив, що Кая досі стоїть перед дверима у ванну. І стояла вона якось дивно: ніби в обличчя їй дув сильний вітер.

— Щось не те?

— Та ні, — відповіла Кая невимушено. Аж занадто невимушено.

Харрі підійшов і став поряд.

— У чому річ? — спитав він, притишивши голос.

— Я… маю проблему із зачиненими дверима.

— Гаразд… — відповів Харрі.

— Я не жартую…

Харрі кивнув. І саме тієї миті почув звук. Звук відміряного часу, строку, що вичерпується, секунд, що спливають, — швидкі, гарячкові краплини води, котра не те щоб тече й не те щоб крапає. Кран за дверима. Харрі знав, що не помиляється.

— Стій тут, — наказав він.

І штовхнув двері.

Перше, що привернуло увагу: запах клею тут був ще сильніший.

Друге: долі лежала куртка, джинси, труси, футболка, дві чорні шкарпетки, плетена шапка й чорний товстий вовняний светр.

Третє: вода текла невпинною цівкою у ванну, котра була наповнена так, що зайва вода виливалася у зливний отвір на стінці.

Четверте: вода у ванні була криваво-червона.

П’яте: згаслий погляд над заклеєним скотчем ротом голого безживно-блідого чоловіка на дні ванни, погляд, звернений убік. Ніби він намагався роздивитися щось у сліпій зоні, когось, кого не зауважив, коли той увійшов.

Шосте: ніяких свідчень насильства, жодних зовнішніх пошкоджень, які б пояснювали такий надмір крові.

Харрі кахикнув і поміркував, як краще попрохати хазяйку увійти й упізнати свого пожильця.

Але потреби у цьому не було. Вона вже стояла на порозі ванної кімнати.

— Господи мій Боже! — простогнала вона. — І — наголошуючи на кожному слові: — Господи — мій — Боже! — І нарешті жалібно, із ще більшою надсадою: — Господи мій Боже Ісусе…

— Скажіть, це… — заговорив Харрі.

— Так, — мовила пані здушеним від ридань голосом. — Це він. Еліас. Еліас Скуг.

Розділ 25. Територія

Літня пані затулила рота обома руками й прошепотіла крізь пальці:

— Що ж ти собі заподіяв, любий, дорогий Еліасе?

— Стверджувати напевно, що це він собі заподіяв, не слід, — мовив Харрі, вивівши її з ванної, і допровадив до вхідних дверей. — Чи можу я вас попрохати, щоб ви зателефонували у відділок поліції у Ставангері й попросили прислати криміналістів. Скажете, що ви на місці злочину.

— На місці злочину? — перепитала вона, широко розплющивши очі. Через уразу вони видавались геть чорними.

— Атож. Саме так і скажіть. Якщо хочете, зателефонуйте за номером сто дванадцять. Гаразд?

— Звісно…

Вони почули, як жінка пошкандибала сходами донизу у своє помешкання.

— Отже, поки вони з’являться, маємо хвилин п’ятнадцять, — мовив Харрі.

Вони роззулися, залишили взуття на сходах і зайшли до ванної в самих шкарпетках. Харрі роззирнувся. У раковині було повно довгого білявого волосся, а на поличці лежала вичавлена туба.

— Скидається на зубну пасту, — сказав Харрі, схиляючись над тубою, але не торкаючись її.

Кая наблизилась.

— Cуперклей, — констатувала вона. — «Strongest there is»[46].

— Це той, що у жодному разі не має потрапляти на пальці, так?

— Він діє миттєво. Якщо крапнеш на пальці й потримаєш їх укупі — склеюються намертво. Доведеться або відрізати їх один від одного, або відривати з м’ясом.

Глянувши спочатку на Каю, Харрі кинув оком на труп у ванні.

— Трясця, — повільно промовив він. — Не може бути…

Комісара поліції Гуннара Хагена гризли сумніви. Можливо, він скоїв найдурніший вчинок за час, поки працює в Поліцейському управлінні. Створивши групу, яка опікується розслідуванням усупереч волі міністерства, він міг накликати проблем. А те, що очолював групу Харрі Холе, могло ці проблеми примножити. Одна з проблем, постукавши в двері, саме завітала до нього. Наразі вона стояла перед ним у подобі Мікаеля Бельмана. Слухаючи його, Хаген зауважив, що дивні ознаки на обличчі керівника Крипосу були біліші, ніж зазвичай, ніби хтось підсвічував їх зсередини якимсь розжареним і водночас охолодженим продуктом розпаду атомного ядра — вибухонебезпечним, але до певного часу приборканим.

— Мені напевно відомо, що Харрі Холе разом з двома колегами відвідали Люсерен у зв’язку зі смертю Маріт Ульсен. Беата Льонн з криміналістичного відділу запропонувала нам провести ретельний обшук у всіх дачних будиночках в околицях старої мотузяної майстерні. Буцімто один з її співробітників виявив, що мотузка, на якій повішено Маріт Ульсен, була саме звідти. Ось такі пироги…