Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

Я трохи не дав маху. Стінна шафа у спальні була напхана напхом — на плічках сукні, внизу полиці із взуттям та валізи, вгорі дві полиці з квадратними та круглими коробками для капелюшків… Сумки й дві валізи були напаковані літніми сукнями; коробки для капелюшків я проминув. Тієї хвилини я б дорого заплатив, аби тільки взнати, чи приходить сюди прибиральниця по середах. Та хвилин через десять, переглядаючи паку фотографій, я збагнув: це просто безглуздо — проминути коробки для капелюшків і гаяти час на паку фотографій, які навряд чи скажуть мені щось нове. Отож я підтяг до шафи стілець, став на нього і переставив коробки на підлогу. Їх було три. У першій лежало три так званих капелюшки та два бікіні. У другій — один великий капелюшок з широкими крисами. Я вийняв його й побачив на дні коробки… револьвер. Секунд із п'ять я сторопіло дивився на нього, потім узяв у руки й оглянув. Це був «Смітт і Вессон» калібру 0,38. В барабані одна стріляна гільза і п'ять цілих патронів.

Я стояв посеред кімнати з револьвером у руці і ладен був поставити сто проти одного, що це — той самий «Смітт і Вессон», на який Елтхауз мав дозвіл. Саме з цього револьвера вилетіла куля, яка пройшла крізь його серце, а на гачок натисла Сара Дакос. К бісовій матері той один шанс проти ста! Головне — що з револьвером робити? Якщо я заберу його з собою, він уже ніколи не стане вагомим речовим доказом проти вбивці в судовому слідстві — адже я добув його незаконно. А якщо я покину револьвер у помешканні й вийду на вулицю подзвонити по телефону-автомату Кремерові, щоб той узяв ордер на обшук квартири Сари Дакос, револьвером заволодіють поліцейські. Та коли протягом наступних тридцяти шести годин про все це стане відомо ФБР, — а це легко може статися, — то великому спектаклю в четвер увечері амба. Безперечне й інше: якщо я залишу револьвер у коробці й не подзвоню Кремерові, то де гарантія, що Сарі Дакос не спаде на думку, нібито сьогоднішня ніч — саме та ніч, коли можна взяти револьвер і кинути його в річку?

У мене залишався тільки один вихід: переховати револьвер. Але куди? Я поклав капелюшок знов до коробки, поставив коробку на полицю, стілець на місце і роззирнувся. У спальні я не знайшов жодного надійного місця і рушив до вітальні. Тепер було б як ніколи не до речі, якби прибиральниця або хтось інший перебили мені. Я оглянув кушетку й побачив, що пружини стоять на фанерному днищі. Непогана схованка! Якщо Сара й зазирне до коробки і виявить пропажу, то, звичайно, повік не здогадається, що револьвер хтось просто переховав куди-інде, й шукати його не стане. Я поклав револьвер на днище під пружинами, роззирнувся довкола, впевнюючись, чи все стоїть і лежить так, як я застав, згріб свої пальто й капелюх і так спішно забрався з квартири, що мало не вискочив на вулицю в гумових рукавичках.

Вже сидячи в таксі, я сушив собі голову іще однією проблемою: сказати Вулфові про револьвер чи не сказати? А може, зачекати до четверга, коли ввечері настане розв'язка? Знайти відповідь було нелегко, але ж ми для того й примушуємо працювати свій мозок: щоб послатися на складні причини і так ухилитися від простої відповіді.

Коли машина зупинилася перед нашою старою кам'яницею, голова моя взагалі перестала варити, і тут я усвідомив, що з роками вона варитиме не краще.

Було десять хвилин на дванадцяту, отже, Вулф уже мав спуститися з оранжереї вниз. Однак у кабінеті його не було. Зате з кухні долинав гамір — радіоприймач працював на всю потужність, і я рушив туди. Вулф стояв край великого кухонного столу і сердито дивився на Фріца, що, нахилившись, принюхувався до шматка копченої осетрини. Обидва не почули, як я ввійшов, але Фріц, випроставшись, побачив мене, і тоді Вулф обернувся й сердито запитав:

— Де ви були?

Я відповів, що маю новини. Вулф наказав Фріцові приготувати відбивні котлети о чверть на третю — чекати довше він, мовляв, не збирається, — і пішов до кабінету, а я — за ним. Там я одразу ввімкнув радіо. Підставивши ближче до Вулфового крісла жовтий стілець, я вгледів у нього на столі три викрутки — одну з шухляди мого столу і дві з кухні. Я мимоволі всміхнувся: Вулф сам приготував інструменти! Я сів і відразу сказав, що, на мою думку, ленч може на нього почекати.

— Ще чого! — відказав Вулф. — Коли в домі гості, господар повинен сідати до столу разом з ними.

— Тоді в нас, — промовив я, — досить часу обговорити моє коротеньке донесення. Я не обтяжу вас довгою розповіддю, але, гадаю, вам буде приємно довідатись, що я маю підтвердження версії, яка влаштовує нас більше. Мені закортіло прогулятись, і я випадково забрів до будинку шістдесят три на Арбор-стріт, випадково в своїй кишені натрапив на ключа, який підійшов до дверей Сари Дакос, отож я опинився в квартирі, роззирнувся, і в коробці з капелюшком, — вона стояла на полиці в стінній шафі, — знайшов револьвер системи «Смітт і Вессон» калібру 0,38. Одна гільза в барабані порожня. Як ви знаєте, Кремер мені сказав, що Елтхауз мав дозвіл саме на «Смітт і Вессон» калібру 0,38, але револьвера в квартирі не знайшли, хоч у шухляді його письмового столу лежала повна коробка набоїв. Виходить, дівчина…

— Що ви з ним зробили?

— Переховав. Мені здалося, що йому не місце в коробці з жіночим капелюшком, отож я поклав його під пружини в кушетці.

Вулф глибоко вдихнув повітря, на хвилю затримав подих, а тоді видихнув.

— Це вона застрелила Елтхауза! — випалив він.

— Правильно. Саме це я й хотів сказати, тільки ви перебили мене.

— Вона не знайде револьвера?

— Не знайде. Якщо вона помітить, що револьвер зник з коробки, то навіть його не шукатиме. Наскільки я знаю вродливих молоденьких жінок, вона просто перелякається. Якщо так і станеться, я матиму клопіт. Вона може втекти, мені доведеться повідомити Кремерові