Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

— Тобі ще пощастило, ти з нею вперше маєш справу…

Ірка гмукнула:

— Знаєш, схоже, не вперше, — вона витягла з кишені конверта й кинула його Тетянці на коліна.

— А це що? — поцікавилась подруга, не торкаючись конверта й навіть поглядаючи на нього з певним острахом, немов відчувала, що в ньому причаїлась якась гидота.

— Відповідь із конкурсу англійської та німецької мов, — сумно повідомила Ірка. — Пишуть, що я молодчина й справила на журі неабияке враження. Але! Знайшлася людина, що набрала більше балів, тож на стажування до Англії й Німеччини теж поїде вона. І тепер я, здається, знаю, хто саме.

Тетянка обома руками затисла собі рота, немовби хотіла стримати крик, зиркнула на двері, що вели до саду, і крізь стиснені пальці пробубоніла:

— Невже знову Алка?

Із саду долинув густий голос Тетянчиного батька:

— Дівчатка, а чому це ви тут самі? Де Тетянка?

— Ой, до неї там подружка прийшла. У них свої розмови, нам дали зрозуміти, що ми зайві, — голос Алли звучав зовсім невинно й трохи ображено.

— Ну що за людина?! Схоже, для неї пакостити — головний кайф і сенс життя! — стиснувши зуби, процідила Ірка.

— Це нікуди не годиться, — осудливо загув Тетянчин батько. — У гарної хазяйки не буває зайвих гостей. Таню! Тетяно! Ходи-но сюди!

Мов мучениця, звівши очі до неба, Тетянка підвелася.

— Слухай, у тебе ж начебто нормальний батечко, ти що, не можеш йому пояснити, що ця Алла виробляє?

— Я намагалась… — скривилася Тетянка. — Але батьки: «Ах, ти не маєш рації!», «Ах, Аллочка чудова!». Минулого разу батько просто сказав, що я їй заздрю! Як зомбовані, їй-богу.

— Тетяно, ми змушені на тебе чекати! — долинуло із саду.

У голосі Тетянчиного батька вже виразно вчувалася гроза. Тихесенько наспівуючи: «Хорошо, что день рожденья только раз в году», — Тетянка попленталася до виходу. Біля самісінького порога Ірка схопила подругу за лікоть.

— Пригадуєш, у вас був пластиковий корпус від телевізора? Величезний такий, ми ще в ньому в дикторів бавились. Він іще цілий?

— Здається так. У підвалі валяється, — кивнула Тетянка.

— Притягти зможеш? — рішуче поцікавилась Ірка. — Але пізніше, увечері. А ще краще — вночі.

— Навіщо? — пошепки спитала Тетянка, зазираючи Ірці в обличчя величезними, сповненими розпачу очима.

— Навіщо-навіщо — сама ж казала: дубль для ступи робити!

— Ти береш мене на шабаш! — радісно видихнула Тетянка й миттю єхидно примружила очі. — А як же страшні небезпеки, що чекають на мене?

— Ну, сподіваюся, Алли там не буде, а все інше… — Ірка байдуже відмахнулась. — Не можна ж дозволити, аби в тебе кожного року були такі сумні дні народження!

Розділ 2

День перший

(а точніше, Ніч на Івана Купалу)

— Ох, якщо капуста все-таки зіпсується… — жалісно сказала Ірка й похитала головою, намагаючись уявити собі майбутній скандал, а потім обережно притисла перекладену капусту важким гнітом.

— Не зіпсується, — впевнено заявила Тетянка, оглядаючи результати їхньої спільної праці.

— Помовчала б уже! Теж мені, експерт, ти капусту хоч раз у житті квасила? — буркнула Ірка й теж прикипіла поглядом до двох величезних ступ, що стояли перед ними.

Якщо взагалі не знати, що ще кілька хвилин тому одна з них була пластиковим корпусом від телевізора — то зовсім не відрізниш. Он на ступі-дублі навіть сучок збоку стирчить — один в один неначе справжній. Гарна робота, якісна. Ірка задоволено кивнула.

Тетянка зазирнула всередину справжньої, тепер порожньої, ступи й гидливо наморщила носика.

— Тут десь шланг був — я її хоч трохи обмию, а то весь шабаш капустою просмердимо.

— Усе одно смердітиме, — знизала плечима Ірка й пірнула у свій власний відьмацький підвал.

Незабаром вона повернулась, міцно стискаючи в руках величезний закопчений горщик, ущерть наповнений якоюсь блідо-зеленою рідиною з різким трав’яним запахом. Обережно ступаючи, аби не розхлюпати, Ірка подалася на кухню.

— А це що таке?

Ірка поставила горщик у мікрохвильовку. Потім суворо глянула на Тетянку:

— Ти збираєшся летіти чи ні?

Тетянка кивнула.

— А без терлич-зілля далеко не полетиш, — і Ірка тицьнула пальцем на горщик з рідиною.

— Я гадала, що ми намастимося…

— Я-то намащусь, я — відьма, — кивнула Ірка. — А ти можеш літати тільки моїм Словом і лише доти, доки кипить терлич-зілля, — Ірка зачинила дверцята мікрохвильовки й натисла кнопку.

Усередині спалахнуло світло, почулося тихе гудіння.

— Слухай, а раптом воно перестане кипіти? Тоді, виходить, я на землю гепнуся? З висоти? — схвильовано поцікавилась Тетянка.

Ірка поблажливо поплескала подругу по плечу:

— Завчасно не перестане! Як гадаєш, навіщо я бабусю на мікрохвильовку з таймером розкрутила?

Вона витягла з кишені пластикову косметичну баночку й почала густо накладати крем на шию й зап’ястки. Закотивши джинси, намазала під коліньми й підтюпцем вискочила надвір.

Міцно затисши між ногами величезний рогач, Ірка посмикала мотузок для білизни, що тягнувся від рогача до залізного обруча на ступі:

— Залазь, мерщій! — наказала юна відьмочка.

Тетянка підбігла до ступи й раптом нерішуче спинилась:

— То ти мене що, на мотузці, як причіпчик потягнеш? — недовірливо спитала вона. — А раптом розв’яжеться?

— Ти що, боїшся? — озирнувшись через плече, Ірка весело й водночас зацікавлено глянула на Тетянку. — То як, може, ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю. Можеш залишитись.

— Hi-ні-ні, — Тетянка заметушилась, сперлася руками на край ступи, підтяглася… І застигла — одна нога в ступі, а інша теліпалася назовні. Нещасним голосом вона поцікавилась: — Ірко, а ти взагалі хоч раз пробувала вже літати?

Ірка гикнула й, спрямувавши ручку рогача на бліду кулю місяця, відштовхнулась ногами.

Теплий вітер війнув у лице, рогач злетів у повітря. Мотузок для білизни напнувся. Ірка відчула ривок — позаду придушено кавкнула Тетянка. Об задок рогача штурхонулося щось велике. Ірка трохи збільшила швидкість, мотузок знову напнувся, і дівча, нарешті, змогло озирнутись. Ступа, мов та непокваплива туша, летіла слідом за рогачем. Із її широкого отвору стирчали дві задрані ноги, люмінесцентні смужки на кросівках слабко полискували в темряві. Та ось ноги брикнули й зникли в глибині ступи, а над отвором повільно зринула бліда Тетянчина фізіономія. Не вся — лише трошки вище носа. Судорожно вчепившись в борти ступи руками, Тетянка повільно глянула очима туди-сюди. Потім задерла голову, зиркнула в нависле над нею нічне червневе небо, придушено зойкнула й пірнула на дно ступи.

Ірка сардонічно гмукнула й спрямувала рогача назустріч місяцю.

З вантажем на хвості рогач летів поважно й неквапом. Нагріте за день повітря м’яко обвівало обличчя, під