Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

Білосніжка погодилась і лишилася в них господарювати. Уранці гноми йшли в гори копати руду та золото й тільки ввечері поверталися додому. До їхнього приходу Білосніжка готувала вечерю. Увесь день дівчинка була сама, тому добрі гноми застерігали її:

– Бережися своєї мачухи: вона скоро дізнається, що ти тут. Гляди нікого не пускай у дім.

А королева знову вважала себе першою красунею в королівстві. Якось узяла вона чарівне люстерко і спитала:

– А хто у світі наймиліша,

Найрум'яніша, найбіліша?

А люстерко відповідає:

– Тут ви рум'яніша за всіх і біліша,

Але Білосніжка у гномів живе,

Гарнішає й, наче троянда, цвіте —

Від вас незрівнянно вона красивіша!

Здогадалася королева, що мисливець її обдурив. Знову не було їй спокою – стала вона придумувати, як позбутися Білосніжки. І нарешті вигадала.

Вона перевдяглася старою крамаркою й вирушила через ліс до семи гномів. Постукала у двері й закричала:

– Шнурки, різнокольорові шнурки! Продаю!

Білосніжка почула, визирнула з віконця і сказала:

– Здрастуй, бабусю! Покажи мені, будь ласка, свій товар.

– Дивись, – відповіла та й вийняла один зі шнурків, із яскравого шовку.

«Цю добру бабусю можна й у дім пустити», – подумала Білосніжка й відчинила двері.

Вона купила собі гарні шнурки.

– Дай-но, дівчинко, я зашнурую тобі ліф як слід, – сказала стара.

Білосніжка стала перед нею й дозволила затягти на собі нові шнурки. Але стара почала шнурувати так швидко й так туго, що дівчинка задихнулась і без духу впала на землю.

– Це за те, що ти найвродливішою була, – сказала королева і хутко зникла.

Повернулися під вечір семеро гномів – лежить Білосніжка, наче мертва! Як вони злякалися! Вони підняли її й побачили, що вона міцно-пре-міцно зашнурована. Розрізали гноми шнурки, почала Білосніжка потроху дихати й нарешті отямилася.

– Стара крамарка – насправді лиха королева, – сказали гноми. – Будь обережна, не впускай нікого, коли нас немає вдома.

А лиха мачуха повернулася тим часом додому, взяла люстерко і спитала:

– А хто у світі наймиліша,

Найрум'яніша, найбіліша?

А люстерко знову відповідає:

– Тут ви рум'яніша за всіх і біліша,

Але Білосніжка у гномів живе,

Гарнішає й, наче троянда, цвіте —

Від вас незрівнянно вона красивіша!

Уся кров прилинула до серця королеви: вона зрозуміла, що Білосніжка ожила. Але вона вже придумала, що робити. Королева вміла чаклувати. Вона просочила отрутою гребінь, перевдяглася, прикинулась іншою старою й вирушила в ліс до сімох гномів.

Вона знову постукала в двері та гукнула:

– Продаю добрі товари! Купіть!

Білосніжка визирнула з віконця:

– Ідіть далі, бабусю, мені в дім пускати будь-кого заказано!

– Подивися, яка краса! – сказала стара й показала отруйний гребінь. – Хочеш, я тебе як слід причешу?

Білосніжці дуже сподобався гребінь, і вона дозволила старій себе причесати. Щойно та торкнулася гребенем її волосся, Білосніжка без духу впала на землю.

– Прийшов тобі кінець, красуне! – сказала королева і пішла геть.

Настав вечір, і семеро гномів повернулись додому й побачили мертву Білосніжку. Щойно вони витягли отруйний гребінь, дівчинка прийшла до тями й розповіла їм про все. Гноми знову звеліли їй нікого в дім не пускати.

А королева повернулася додому, сіла перед дзеркалом і каже:

– А хто у світі наймиліша,

Найрум'яніша, найбіліша?

А люстерко знову відповідає:

– Тут ви рум'яніша за всіх і біліша,

Але Білосніжка у гномів живе,

Гарнішає й, наче троянда, цвіте —

Від вас незрівнянно вона красивіша!

Почула це королева й затремтіла від гніву. Вона пішла до потаємної комірчини, куди, крім неї, ніхто ніколи не заходив, і приготувала отруйне яблуко. На вигляд воно було дуже гарне та рум'яне, але той, хто відкусив би хоч шматочок, тієї ж миті впав би мертвим. Потім королева перевдяглася старою й вирушила в ліс до семи гномів.

Вона постукала, і Білосніжка висунулась у віконце:

– Я не пущу вас, бабусю: гноми мені заборонили відчиняти двері.

– Це правильно, – відповіла лиха королева. – Та як же бути? Дивися, які в мене яблучка. Давай я пригощу тебе одним.

– Ні, – сказала Білосніжка, – мені нічого брати не дозволяють.

– Ти боїшся? – спитала стара. – Я розріжу яблуко на дві половинки: рум'яну з'їси ти, а білу я.

А яблуко було зроблене так хитромудро, що лише рум'яна його половинка була отруйною. Захотілося Білосніжці яблучка, і, побачивши, що бабуся його їсть, вона не втрималась і взяла отруєну половинку. Щойно вона відкусила шматочок, як упала мертва.

Повернулася королева додому й питає у дзеркала:

– А хто у світі наймиліша,

Найрум'яніша, найбіліша?

І дзеркало нарешті відповіло:

– За тебе кращої немає!

І заспокоїлося заздрісне серце королеви, наскільки може таке серце заспокоїтись.

А гноми знайшли Білосніжку неживою, підняли її, розшнурували, зачесали їй волосся, обмили її водою й вином. Нічого не допомагало – дівчинка лишалася мертвою. Тоді вони поклали Білосніжку в ліжечко, всілися навколо й заплакали. Вони хотіли її поховати, але вона була як жива і щічки її були свіжі та рум'яні. Вони зробили для неї кришталеву труну і написали на ній золотими літерами її ім'я. Потім віднесли труну на гору.

Довго лежала у своїй труні Білосніжка, і здавалося, що вона спить, – біла, немов сніг, рум'яна, наче кров, із волоссям як чорне дерево. Одного разу проїжджав тими місцями королевич і побачив у труні прекрасну Білосніжку.

– Я не зможу жити без неї! – вирішив він і наказав своїм слугам нести її труну на плечах до палацу.

Один зі слуг спіткнувся, труна хитнулась, і шматок отруйного яблука випав із горла Білосніжки. Вона розплющила очі й тихо сказала:

– Як же довго я спала!

– Дуже довго, люба! – відповів потішений королевич і розповів їй, як усе було. – Ти мені дорожча за все на світі. Будь моєю дружиною.

Білосніжка погодилась, і невдовзі зіграли пишне весілля. На бенкет було запрошено й лиху мачуху Білосніжки. Вона надягла гарну сукню, взяла люстерко і спитала:

– А хто у світі наймиліша,

Найрум'яніша, найбіліша?

А люстерко відповіло:

– Тут ви рум'яніша за всіх і біліша,

Але молода королева миліша

І незрівнянно за вас красивіша!

Закричала лиха королева страшним голосом і впала мертва.

Бременські музики

Жив на світі мірошник, і був у нього віслюк, розумний і сильний. Довго працював віслюк на млині й постарів. Господар побачив, що віслюк більше працювати