Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон"

2 834
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 115
Перейти на сторінку:
перевів погляд униз, назустріч їм уже бігла велетенська хвиля, що пригинала траву до самої землі. Він не одразу зрозумів, що та хвиля була ураганним поривом вітру. Бром теж її помітив, і обидва зіщулилися, готуючись до бурі.

Ураган невблаганно насувався на мандрівників, і тільки тут Ерагона вразила жахлива думка, від якої він аж підскочив у сідлі.

— Сапфіро! — закричав він подумки й уголос. — Сапфіро! Сідай!

Було видно, як дракон, явно не встигаючи сховатись, пірнув униз.

Сапфіра кинулась у той бік, звідки вони прийшли. Так вона намагалася виграти час. Цієї ж миті буря вихлюпнула на них усю свою лють, наче вдарила велетенським молотом. Ерагонові, який учепився в сідло, від скаженого реву стихії позакладало вуха. Кадок, заточившись, уперся копитами в землю, його грива залопотіла на вітрі. Люті пориви шарпали їхній одяг, у повітрі здійнялася жахлива курява, затьмаривши все довкола.

Щулячись під поривами буревію, Ерагон озирався навколо, шукаючи очима Сапфіру. Раптом він побачив, як та важко приземлялася, зігнувшись і чіпляючись кігтями за землю. Вітер напався на неї саме тоді, коли вона почала вже складати крила. Лютим ривком він розгорнув їх, знову потягнувши дракона в небо. На якусь мить Сапфіра зависла в повітрі, підкинута скаженим поривом вітру, а потім її жбурнуло вниз, спиною об землю.

Ерагон щосили смикнув Кадока і, розвернувшись, помчав назад, підганяючи коня.

— Сапфіро! — гукав юнак по дорозі. — Залишайся на землі. Я вже йду!

Він відчув, як та ледь-ледь озвалася. Наближаючись до дракона, Кадок шкопиртнув, тож Ерагон зістрибнув на землю й кинувся до Сапфіри.

Лук бив його по голові. Від нового пориву вітру юнак заточився й полетів сторч головою. Якийсь час його тягло по землі, але він примусив себе звестись на ноги і, не зважаючи на рани, почав просуватися крізь бурю до дракона.

Сапфіра лежала всього за три ярди від нього, але юнак не міг підійти ближче через лопотіння її крил. Вона намагалася їх скласти, та ураганний вітер був куди сильніший за дракона. Ерагон хотів був кинутись до одного з драконових крил. Парубок сподівався втримати його, але зненацька буря підхопила Сапфіру, і та перелетіла через хлопця. Шипи на її спині ледь не продірявили йому голову. Чіпляючись кігтями за землю, дракон з усієї сили опирався стихії, яка розлючено волокла його в смертоносне небо.

Вітер знову взявся за Сапфірині крила, але перш ніж та злетіла в повітря, Ерагон кинувся до її лівого крила. Воно нарешті зігнулося в суглобах, і Сапфірі вдалося його скласти, щільно підібгавши під себе. Тоді Ерагон перескочив через спину дракона й хотів схопитися за друге крило, аж раптом вітер задрав його вгору, скинувши хлопця на землю. Утім, юнак миттю скочив на ноги й знову вчепився за крило. Він щосили штовхав його, допомагаючи Сапфірі. Якийсь час вони вдвох завзято змагалися з вітром і врешті-решт таки перемогли.

Ерагон сперся на Сапфіру, насилу переводячи подих.

— З тобою все гаразд? — озвався він, відчуваючи, як та тремтить.

Сапфіра відповіла не одразу.

— Гадаю… гадаю, що так, — сказала вона злякано. — Я нічого не зламала, але ж нічого не змогла й вдіяти через цей вітер. Я була така безпомічна, — здригнувшись, дракон змовк.

— Не хвилюйся, усе вже позаду, — відповів на те Ерагон, стривожений поведінкою дракона. Роззирнувшись довкола, він помітив неподалік вірного Кадока, якому подумки наказав повертатися назад до Брома, а сам пересів на Сапфіру. Долаючи ураган, та повільно посунула вперед. Хлопець притулився до її спини й схилив голову.

— Її не поранило? — гукнув крізь бурю Бром, коли вони нарешті дісталися до нього.

Ерагон заперечно похитав головою й зліз на землю. Кадок підбіг до свого господаря з тихим іржанням. Заспокоюючи коня, юнак погладив його по шиї, аж раптом Бром скинув руку в напрямку темної завіси дощу, яка насувалася на них суцільною стіною.

— Цього ще тільки не вистачало! — скрикнув Ерагон, щільніше кутаючись у лахміття. Від несподіванки він аж скривився, коли злива, накривши мандрівників, почала шмагати крижаними батогами їхні знеможені тіла.

Блискавки вогняними списами пронизали небо, спалахуючи й миттєво зникаючи. За милю від мандрівників сині зигзаги розсікали височінь до самісінького обрію, а земля здригалася від ударів грому. Це була жахлива й водночас прекрасна картина, чия несамовита краса приховувала в собі небезпеку.

Розбурхана стихія ще довго не вщухала, але наприкінці дня гроза таки минула. З-за хмар знову з’явилася блакить, і сонце, що вже починало сідати, осяяло землю своїм величним блиском. Коли сонячні промені розфарбували хмари барвистими кольорами, усе навколо різко змінилося: яскраво освітлені предмети сягали своїм іншим боком глибокого затінку. Вони набули якоїсь дивовижної об’ємності, і кожна билинка виглядала тепер монументально, наче мармурова колона. Звичайнісінькі речі стали по-неземному красиві, й Ерагон почувався так, нібито потрапив усередину якоїсь картини.

Оновлена земля дихала свіжістю. Голови мандрівникам проясніли, повертаючи їм добрий гумор. Сапфіра потягнулась, вигнула шию й радісно заревла. Коні сахнулися вбік, але в Брома та Ерагона її захват лише викликав посмішку.

Перед сутінками мандрівники влаштувалися на ніч у неглибокій западині. Надто знесилені, аби вправлятися на мечах, вони одразу ж полягали спати.

Одкровення в ЯзуацІ

Хоч під час грози їм пощастило трохи наповнити водою свої шкіряні фляги, уранці мандрівники випили з них останні краплі.

— Сподіваюсь, ми йдемо у вірному напрямку, — сказав Ерагон, закручуючи порожню флягу. — Бо якщо ми не дістанемось до Язуака сьогодні, нам доведеться кепсько.

— Я вже мандрував тут, — спокійно відповів Бром. — До ночі ми будемо в Язуаці.

— Може, ви бачите щось таке, чого не бачу я? — гірко всміхнувся Ерагон. — Звідки ви знаєте, якщо все довкола однакове?

— Просто я орієнтуюсь не по тому, що на землі, а по зорях та сонцю. Вони не дадуть нам збитися з дороги. Ходімо! Пора вирушати. Годі шукати пригод там, де їх нема. Ми неодмінно дістанемось Язуака.

Невдовзі Бромові слова таки справдились. Першою село помітила Сапфіра. Самі ж мандрівники побачили його, тобто якусь темну цятку на обрії, лише під кінець дня. Язуак був далеко, і тільки через те, що лежав на пласкій, наче таріль, рівнині, здавався таким досяжним. Уже ближче до нього мандрівники побачили й звивисту темну стрічку, яка зникала вдалині.

— Це річка Нінор, — показав на неї Бром.

— Якщо Сапфіра й далі залишатиметься поруч, її неодмінно побачать, — озвався Ерагон, зупинивши Кадока. — Може, їй краще сховатися, доки ми будемо в Язуаці?

— Бачиш отой річковий вигин? — сказав Бром, чухаючи підборіддя. — Нехай вона зачекає нас там. Це досить далеко від Язуака, тож ніхто

1 ... 35 36 37 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон"