Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гостi на мітлi 📚 - Українською

Читати книгу - "Гостi на мітлi"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гостi на мітлi" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36
Перейти на сторінку:
з неї виросте!

Він зняв з шиї транзистора і з неприхованим жалем простягнув Василеві:

— Візьми своє радіо… Жаль, що така чудова річ та попала до рук лобуряки.

Василь на ті слова лише посміхнувся і відвів лапу з транзистором убік.

— Можеш залишити його при собі, — сказав він. — Щоб не думав потім, ніби все це тобі тільки приснилося.

— От спасибі! — вигукнув утішений Аристарх. — Оце так подарунок, оце так Василь! Виявляється, що й під зовнішністю такого розбишаки інколи може битися чуйне і благородне серце!

Ядвіга Олізарівна востаннє розцілувала зарюмсану Таню, потім по черзі пригорнула хлопців і забралася до СТУПи. Аристарх скочив слідом.

— Прощайте, любі мої! — гукнула Ядвіга Олізарівна. — Хоча мені так хочеться сказати: до зустрічі! До скорої зустрічі!

Аристарх теж помахав лапою. Потім механічно покрутив ручку транзистора — із приймача несподівано гримнув прощальний марш.

— Ня-ав-а-у-а-а! — дружно вереснуло півтора десятка аристархівців.

— У нас цей марш виконують для найдорожчих гостей! — заволав Василь, перекрикуючи грім музики і котячий лемент. — Чуєш — для найдорожчих!

Аристарх на знак згоди схилив голову.

СТУПа повільно, ніби знехотя, почала підніматися угору.

З кожною хвилиною вона зменшувалася у розмірах. Зрештою перетворилася на маленьку чорну цятку.

Незабаром щезла і цятка.

Лише з синього, чистого неба все ще долітав урочистий і трішечки сумний марш.

ПОВЕРНЕННЯ

Горобці, здається, вимерли.

Учасники хору Аристарха, мов ті сновиди, з ранку до ночі тинялися вулицями. Мурка не злазила з даху. Вона, схоже, зовсім відмовилася від їжі.

Навіть собаки — і ті перестали валувати.

— Як там наша бабуся? — по сто разів на день запитувала Таня, і її смутний погляд зупинявся на покрівлі далекого будиночка, що стояв на узліссі.

— І чого б я ото так переживав? — підкреслено бадьорим голосом відгукувався Василь. — Та вони ж там… ого-го! Ось побачиш, нічого з ними не станеться. Ось побачиш!

— Якби ж то можна було їх ще хоча б раз побачити, — зітхнула Таня. — Та, мабуть, вже ніколи цього не буде. Вони, мабуть, полетіли назавжди.

Степан похмуро відмовчувався. Лише тепер він зрозумів, яким дорогим для нього став Аристарх…

Сьогодні, як і завжди, друзі зустрілися біля річки. Вони досхочу наплавалися і тепер грілися під сонцем.

— П'ятий день, як про них нічого не чути, — мовби сама до себе озвалася Таня.

— Ну й що з того? — відказав на те Василь. — От ще! Вічно б їй панікувати.

Проте цього разу в його голосі вже не вчувалося колишньої впевненості.

Зненацька в кущах щось зашаруділо, і на берег вийшов здоровенний чорний кіт з хокейним шоломом на голові.

— Аристарх! — заволав Степан. Він кинувся до кота і, не втримавшись, обняв його з такою силою, що той аж кавкнув.

— О! — вигукував Василь. — О! А я що вам казав? А ви не вірили!

Так, це був Аристарх. Але який він мав жалюгідний вигляд! Розкошланий, виснажений, весь в гулях і подряпинах, він швидше скидався на тінь того Аристарха, з яким хлопці попрощалися п'ять днів тому.

Ще більше постраждав хокейний шолом. На ньому взагалі не було неушкодженого місця.

— Дісталося ж тобі, — співчутливо зауважив Степан, коли радість від зустрічі трохи вляглася.

Аристарх щось нявкнув і потерся головою об його коліно. Кіт і не приховував, який він щасливий, що повернувся. Променистими очима дивився він на друзів і муркотів, мов трактор, що вперше вийшов на поле.

— Ну, розказуй, як ви там жили, — зажадав Василь. — Мабуть, доброго чосу їм дали, га?

— Няв, — відказав Аристарх.

— Що? — не зрозумів Василь. — Що ти сказав?

— Няв, — повторив кіт.

В його очах з'явився переляк. Либонь, він і сам не чекав, що замість людської мови з його горла вилетить нявкання. Він напружив горлянку що було сил, проте звідтіль, як і раніше, виривалося лише нявкання. Зрештою, кіт у відчаї махнув лапою і низько опустив свою кудлату голову.

— В нього відібрало мову, — першим здогадався Василь.

— Няв, — підтвердив кіт. — Ня-ав!

Якусь мить Степан мовчав. Тоді сказав:

— Ну й що з того? Подумаєш — мову відібрало! Зате він повернувся. І головне — розуміє нас! Я правильно кажу, Аристарху?

Кіт ствердно хитнув головою.

— Ну от, бачите. А розмовляти… Подумаєш! Якось навчимося.

— Правду кажеш, — згодився Василь. — Вивчимо азбуку Морзе. Або ми запитуватимемо, а ти відповідатимеш. Згоден — нявкнеш один раз. Не згоден — двічі.

— Няв, — відказав Аристарх і знову притиснувся тілом до Степанової ноги.

— А де бабуся? — подала голос Таня, що мовчала до цього часу. — Що з нею?

Аристарх повів поглядом в бік дороги, над якою схилився крислатий бересток.

Під берестком сиділа старенька бабуся. Вона прислухалася до дитячих голосів, і на її зморшкуватому обличчі грала лагідна усмішка.

Примечания

1

СТУПа — Система Точного Управління Польотом. Принцип її дії поки що не з'ясований.

2

Філіга — здається, щось дуже корисне і несмачне. Як риб'ячий жир.

1 ... 35 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гостi на мітлi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гостi на мітлi"