Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Зоряний лицар 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний лицар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний лицар" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 116
Перейти на сторінку:

— Набридло ходити? — посміхнулася Відьма та, бризкаючи слиною від злості, крикнула: — Відтепер сидітимеш! На ланцюзі! А гаманець мені ще придасться.

Розділ 19
Зустріч

Марика втратила лік залам, а перед нею відчинялися все нові двері, запрошуючи її в надра крижаного замку. Усі кімнати були виточені з льоду й нагадували одна одну, хіба що кожна наступна була трохи меншою за попередню, а стеля у ній — трохи нижчою. Дівчинка намагалася ступати як можна тихіше, щоб не порушувати мовчазної урочистості палацу, але від кожного кроку намисто й браслети здригалися, відгукуючись тоненьким передзвоном, який у мертвотній тиші множився луною. Холод проймав усе сильніше. Нарешті останні двері відчинилися, і Марика опинилася в кімнаті, стіни якої були розмальовані морозними візерунками, начебто обшиті вибивним білим шовком.

Струмені холодного повітря, як пара, кублились на підлозі, то піднімаючись, то знову осідаючи. Посеред кімнати в кріслі, мистецьки вирубаному з цільної крижаної брили, сиділа красива незнайомка. Її виточене лице було блідим, як у мармурової статуї. Чорні пасма волосся, розсипані по плечах, і великі чорні очі ще сильніше підкреслювали її неприродну блідість. Жінка тремтіла, мерзлякувато кутаючись у хутряне боа, але воно не могло врятувати її від усепроникаючого холоду.



Марика мріяла, як, побачивши маму, вона кинеться обійняти її, але побачивши таємничу мешканку Крижаного Палацу раптом зніяковіла й застигла на порозі. Вона пильно дивилася на прекрасну жінку, і їй здалося, що вони вже зустрічалися. Раптом дівчинка згадала. Таке ж боа було на її рятівниці. Правда, тоді обличчя жінки було приховане під вуаллю, і Марика не змогла роздивитися його.

— Навіщо ти прийшла сюди? Тобі нема чого тут робити, — холодно промовила жінка.

Марика впізнала її голос і тепер не сумнівалася, що це була її заступниця.

— Не жени мене. Тепер, коли я тебе знайшла, нізащо не залишу, — ласкаво сказала дівчинка та зробила кілька кроків, але різкий окрик жінки зупинив її.

— Не наближайся! Стій!

— Стій!.. Стій!.. — з благанням підхопила Луна.

— Іди! Не торкайся до мене, якщо не хочеш лиха. Прошу тебе, йди, — продовжувала жінка зривистим голосом. Здавалося, кожне слово дається їй через силу.

— Ходімо разом. Клянуся, мені так не вистачало тебе. Звичайно, у мене була Варга й усі в таборі були добрі до мене, але я все одно думала про тебе. Будь ласка, не жени мене, — сказала дівчинка та зробила ще крок.

Серце в неї стискалося від болю. Чому мама колись покинула її? Чому проганяє тепер? У чому її, Марики, провина?

— Не наближайся! Ні про що не запитуй! Іди! — заблагала жінка.

— Іди!.. іди!.. — повторювала Луна, ніби проганяла дівчинку.

Не в змозі стриматися, Марика розридалася. Вона могла стерпіти будь-який біль, але як не заплакати, якщо тебе жене мати?

— Мамо, матусю! — крикнула дівчинка й у пориві розпачу кинулася до жінки.

Луна відповіла схлипуванням і зникла.

Крижана Дама відчула різкий біль, немов серце її простромила блискавка, а потім холод раптом відступив. Коротке слово «мама» ніби розтопило лід. Жінка рвучко пригорнула до себе дівчатко з поплутаною гривою кучерявенького чорного волосся.

— Ти жива. З тобою нічого не сталося, — бурмотіла вона, і сльози полегшення текли по її щоках.

— Що могло зі мною статися, якщо я знайшла тебе? — крізь сльози посміхнулася дівчинка.

— Не розумію, як ти зуміла зняти закляття й відігріти мене?

— Це тому, що ти — моя мама, — сказала Марика.

Жінка хотіла сказати, що дівчинка помилилася, у неї ніколи не було дітей, але слова застрягли в горлі. Більше за все на світі вона бажала, щоб ця дивовижна дівчинка була її дочкою.

Раптом Марика згадала про Гліба, і їй стало ніяково. Вона знайшла маму й була щаслива, а що сталося з ним?

— Чому ти засмутилася? — запитала жінка, помітивши зміну в настрої дівчинки.

— Думаю про хлопчика, з яким ми сюди прийшли.

Після того, як Гліб відрікся від неї, у Марики не повертався язик назвати його братом.

— Якби не він, я б не знайшла тебе, — додала дівчинка.

— У нього шляхетне серце, — сказала Дама.

— Ні, він був мені братом, а сказав, начебто я його служниця, — поскаржилася Марика й здивувалася тому, що ділиться з кимсь своєю образою. Раніше вона тримала свої прикрощі в собі, але тоді поряд з нею не було мами.

Жінка ласкаво погладила її по голові й сказала:

— Дурненька. Він зробив це заради тебе. Думаєш, йому повірили б, якби

1 ... 35 36 37 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний лицар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний лицар"