Читати книгу - "Сусід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

— Ти своїх речей не брав? — я безбарвним голосом.

— Навіщо? Все можна купити на місці. — Спокійно.

В нього завжди були відповіді на всі питання. Стратег.

Потяг віз нас до Одеси, а звідти півтори години автобусом «Одеса-Березанка».

Бездумно вдивлялася в одноманітні пейзажі вздовж дороги, не чіпаючись поглядом за щось певне. Було байдуже куди мене везе, бо й так нічого змінити не могла.

— Надовго?

— Не думаю. Знайду гроші, віддам, тоді можна буде все пояснити. Можливо, вдасться заробити більше ніж планувалось, то…

— Пусте.

— Ти про що?

— Про заробити. Просто віддай їм їхнє. Все віддай…

— Як скажеш, люба.

Притулив за плечі. Ніжно і міцно одночас. Як колись. Я зажмурила очі. Лишилась лише тонесенька смужка світла. Дерева в ній змаліли і замиготіли ще з більшою швидкість. Те видиво лоскотало. Від цього потекли сльози.

— Тобі щось болить?

— Ні-ні. — Я заперечливо замотуляла головою.

— Тоді що?

— Мені добре.

…— Не вірить.

— Я… щаслива.

— Краще подрімай. Скоро будемо на місці.


Квартира виглядала так, наче хтось поспіхом виїжджав звідси. Валялися книжки з видертими зі середини сторінками, брудний посуд. На стінах криво висіли репродукції невідомих майстрів. Пейзаж з берізками, сільська хата, оточена тином з мальвами. Кілька аплікацій з соломи на чорному фоні.

Два білі з коричневими квітами баняки стояли під столом на кухні. Шафки, де б вони могли зберігатись не було. Кілька різних тарілок стовбичили кривою гіркою на підвіконні поряд зі засохлим вазонком. На столі одиноко тулились до себе два темно-сині горнятка зі золотою смужкою.

Я не витримала і сміхнулась.

— Щось не так? — Задиркувато.

— Та ні. Трохи поприбирати і все буде як у людей. Горнятка… горнятка точно такі як в тітки Орисі…

Господи!

— Що за тітка Орися?

— Мамина… мамина… — Я нічого путнього не могла придумати, а правди сказати також не сміла.

Володька чекав. Як гриф.

— Подруга. — Зраділа я, що хоч щось прийшло до порожньої голови. — Подруга дитинства. Ми до неї часто ходили, поки вона жила.

Тю! Ну й придумала. Надіюсь та моя жалюгідна брехня ніскілечки не зашкодить живій жінці.

— А-а-а. — в цю ж мить втратив до мене всенький інтерес.

Попід стіну єдиної кімнати стояв складений диван. Поруч сояв стіл і чотири крісла. Навпроти дивану дві шафи: одна на одяг, інша на посуд. На поличці лежала серветка бідно вишити чорними і цегловими нитками.

Захотілося плакати. Поки стримувала сльози — знудило.

До лазнички вели глухі двері, пофарбовані їдкою салатовою фарбою. Старенькі унітаз, ванна і умивальник. Здавалося, плин часу в цьому убогому приміщенні спинився віддоті, як втановили ці сантехнічні прилади.

Кахельної плитки на стінах також не було — та ж їдка фарба, що й на дверях. Все навколо виглядало ворожим і… погрозливим. Лише долівка усміхалась до мене вищербленими плиточками, наче беззубий рот.

Мене вирвало просто на ту щербату посмішку.

— Господи. Ще того бракувало. Ти не можеш блювати в унітаз? — Говорив різко і швидко, наче боявся, що стану заперечувати.

— Пробач, я не встигла. — Промлямлила я у відповідь, очима шукаючи бодай щось, аби втерти рота.

— На. — Витяг з кишені маринарки пакет одноразових паперових хусточок.

Від згадки про маринарку, що невідомо звідки взялася, мене знову вирвало.

Нестерпний запах блювотиння миттєво заполонив тісний простір помешканя. Володька відрухово пішов відчиняти вікна.

— Диван розкладається? — Я.

— Що?

— Питаю чи розкладається диван.

Стою перед ним зі старим рушником, що самотньо, мов повішальник, висів зі зворотнього боку дверей до лазнички. Почала чим є прибрати за собою.

— Тобі що, місця мало на одній половині?

— Ні. А ти?

— До чого тут я? В мене за три години потяг. Так що якщо хочеш, пішли десь перекусимо і я буду їхати.

Рушник випав мені з рук. Володька провів його падіння осудливим поглядом.

— Ти не зали-шиш-ся? — Я судорожно хапала повітря пересохлим ротом з гірким присмаком блювотиння змішаного з розпачем.

— Я б з радістю, але багато роботи. Ти ж знаєш.


Обідали в тихому кафе недалеко від п’ятиповерхового будинку, де Володька винайняв квартиру. Апетиту в мене не було, але рідкого росолу з дрібними макаронами довелося з’їсти, аби не дратувати чоловіка. Мені не хотілось запам’ятати його з перекошеним від незадоволення обличчям.

Володька з’їв окрім росолу ще порцію вареників і салат олів’є. Витер рот серветкою, задоволено потер руки.

— Смачно. — Глянув в мій бік. — Сама дасиш раду поприбирати, чи просити власницю помешкання, щоб когось прислала?

На мить уявила собі чужу людину, яка порається в моїй нехай і тимчасовій домівці і заперечливо захитала головою.

— Сама.

— От і чудово. Тепер іди до дому і трохи відпочить. Завтра прибереш. В тебе тепер буде багато часу.

— А ти?

— Я вже поїду.

— Заходити не будеш?

— Нема коли. За двадцять хвилин автобус до Одеси. Потрібно ще взяти квитки.

Витягнув з кишені конверт і поклав на стіл.

— Що це? — Спитала я, хоч одрау здогадалась — відкупні.

Чомусь взяла конверт до рук і заглянула всередину. Кілька крупніших купюр, декілька дрібніших. Мало.

— Небагато. — Знітився. Мабуть не чекав, що подивлюсь відразу. — Але на першу пору повинно вистарчити. Ну, все. Я пішов.

— А роддом? В Березанці є роддом?

Володька не присів, а мішком ввалився на своє місце.

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"