Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фатальна помилка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фатальна помилка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фатальна помилка" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 106
Перейти на сторінку:
ж? От для цього товмач і згодився б, я так розумію…

— Пфс-с-с! — Грамотін з презирливим виглядом випустив повітря крізь зціплені зуби і продовжив у такому ж презирливому тоні: — Щось ти, Тимофію, занадто зарозуміло поводишся.

— Та чого ж це занадто? Та я ж тільки…

— Ну, от що! У Посольському приказі дяк поки що я, а не ти. Тому мені й тільки мені вирішувати, яким чином тебе використати. Отже, затям: відтепер ти почнеш трудитися на Посольський приказ і робитимеш тільки те, що тобі тут накажуть робити. Зрозуміло?

— Ну так, чого вже, більш ніж зрозуміло, — зітхнув парубок.

Дяк ляснув розчепіреною долонею по столу, Дєділов здригнувся й миттю замовк. Однак Грамотін одразу ж подумки обсмикнув себе: «Ох, щось я зовсім загрався в страшенно суворого дідка! А парубійко тільки-но почав переді мною душу розкривати, треба би м’якше з ним, м’якше». Тому Іван Тарасьєвич ласкаво посміхнувся співрозмовникові, перш ніж продовжити:

— Ти, хлопче, не сердься на мою різкість. Просто зрозумій: у приказі один начальник має бути, інакше ніякої дисципліни не буде. Окрім того, на носі своєму зарубай, що нема чого лізти наперед! Треба буде — запитають із тебе, навіть найменше стягнуть. Треба буде — скажуть тобі все, що варто сказати.

Знову в хаті зависла мовчанка.

— Мовчиш?.. Що ж, оце вірно, оце добре. Бачу, тепер ти все зрозумів і готовий слухатися мене беззаперечно. А якщо так — кажу тобі: зовсім незабаром поїдеш ти в Польщу з доволі відповідальним дорученням. Отам і стане тобі у нагоді знання польської мови.

— У Польщу? — парубок все-таки не втримався від запитання.

— А що тут такого? — знизав плечима дяк.

— Та я ж і в Москві як слід не пожив! А тут аж сама Польща…

— Не просторікуй, Тимофію, а краще слухай уважно. Якщо наказано тобі в Польщу їхати — отже, поїдеш.

— Але я… не можу!..

— А тебе ніхто й не запитує, можеш ти чи не можеш. Це наказ!

— Але в мене тут матінка Василіса хворіє. Вона мені й справді немовби матінка рідна!..

— Авжеж, коли матір хворіє, це зле, — співчутливо зітхнув Грамотін. — А якщо я пообіцяю, що догляну як за матінкою твоєю, так і за сестрицею? Ти мені повіриш, Тимофію?

Юнак замислився, мовчав також Іван Тарасьєвич, який вирішив витримати паузу. Нарешті тишу порушив Тимофій:

— Так, вам я повірю. Не знаю чому, але повірю.

— Ото й добре! — Грамотін задоволено потер руки. — Якщо ми з тобою, Тимофію, виконаємо те, що нам доручено, я тобі таким вдячним буду… Та що там я — вся наша держава перед тобою в боргу неоплатному буде довіку! Але це станеться, лише коли важливе доручення виконаємо. А тепер послухай мене дуже уважно.

І стишивши голос, майже шепочучи, Іван Тарасьєвич додав:

— Зрозумій, синку, це не моя примха, а необхідність державна. Польща — смертельний ворог усього нашого царства, тому нам потрібно мати своїх людей, які би проміж поляків жили й були напоготові в будь-який момент повстати на захист своєї… нашої батьківщини. От ти й станеш одним з таких людей. Настільки почесна, хоч і важка місія не кожному смертному випадає. Зрозумів?

Тимофій Дєділов ствердно кивнув. Переконавшись у виключній увазі з боку підопічного, Іван Тарасьєвич продовжив:

— До складу Речі Посполитої входить князівство Литовське, живуть там русини, і віра в них, як і в нас — православна. А поляки — католики. Вони русинів цих люто ненавидять. Зрозумів?

Юнак знову кивнув.

— Але є в князівстві Литовському ще одна сила безстрашна і водночас некерована — козацтво. Керує козаками гетьман, окрім нього, є ще й полковники, і отамани всякі різні. Чим далі від польської Варшави, тим безшабашнішим і волелюбнішим стає це саме козацтво. Скажімо, не далі, як позаминулою весною польський сейм ледь упорався з бунтом якогось Тараса Трясила[21] — ох, і досадили ж його козаки полякам клятим!..

Іван Тарасьєвич закивав величезною своєю головою й зацокотів язиком, демонструючи, як Тарас Трясило досадив полякам. Юнак цього разу ні про що не запитував, а продовжував слухати найуважнішим чином.

— Отож, Тимофію, доручається тобі справа непроста, але державі нашій вкрай важлива: поживеш пару-трійку місяців у нас у приказі Посольському, навчать тебе тут ще краще мовами володіти й шаблею махати. А крім того — листи тайнописом писати. А як готовий будеш доручене тобі виконувати — відразу ж у Річ Посполиту й відправишся. Там ти маєш стати своїм серед козаків. Відваги тобі не позичати, так?.. Ну, от і добре! Причому нам необхідно, щоб не простим козачком ти став, а неодмінно реєстровим: голота всяка нам байдужа, а от реєстровець — річ зовсім інша. А далі…

Грамотін витримав невеличку паузу, перевіряючи уважність парубка. Тимофій слухав захоплено. Це добре, це правильно!

— А далі, синку, живи собі на

1 ... 35 36 37 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальна помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фатальна помилка"