Читати книгу - "Вокс"

— Дев’ятий, — промовив Рук. І потяг за гальмівний важіль. Ліфт зупинився. Рук обливався потом. Просто перед ним був замкнений люк, що він бачив учора. Всередині задзеленчав дзвоник, сповіщаючи про його прибуття, відтак почувся, дедалі зближаючись, чийсь хрипкий свистючий подих і важенне гупання ніг.

Забряжчали ключі, заскреготів метал — і двері розчахнулися. Перед Руком відкрився широченний темрявий покій, де горіли свічки і висів густий дух лісового ясмину. На стінах видніли дебелі темні гобелени. На встеленій густими килимами підлозі лежали врозкидь шовкові подушки, одна з них — із вишитим золотом тілдером. Посеред того всього стояв величезний круглий стіл із найбілішого мармуру. Ще мить — і перед Руком виросла огрядна туша, заступаючи собою все дивовисько.

— Дай, — рипуче прохрипіла туша.

Рук простяг тацю — і її прожогом підхопила пара товстих рук із куцими пальцями, поспіль у самоцвітних перснях. Ось незнайомець переваги-ваги відійшов від дверей у свічковий освіті виявилося, що то Вокс Верлікс. Світляні відблиски грали на його гладкому виду, вихоплюючи з присмерку золотий медальйон високого посадовця, що теліпався на шиї. Схопивши дебелим ручиськом глека з забудь-зіллям, він зробив довгий ковток і втер рота рукавом. Очі його палали.

— Можеш іти, — пробубонів Вокс.

І не встиг Рук сказати й слова, як двері хряпнули перед самим його носом.

З того боку почулися гучна відрижка і пронизливий, хрипкуватий смішок мішма зі звуками якоїсь шамотні, немовби хтось перевертав догори дриґом усю кімнату. Рук припав до дверей вухом, і завмер, дослухаючись…

Нарешті почулося гримке хропіння. Він шарпнув двері — чорт, замкнені!

Рук зітхнув, узявся за линву, попустив гальмо, і самотяг почав свій затяжний спуск. Зрештою, міркував хлопець, хутко поминаючи всілякі двері та люки, я знаю, де шукати Вокса. На дев’ятому поверсі. Звісно, двері можуть виявитися на замку, але самотяг — не єдиний спосіб доступитися до господаревих покоїв…

— Дяка Небові та Землі, ти вже повернувся, соколику, — вигукнула Естера, коли Рук знов опинився на кухні. — Чого ти так довго длявся? Тут без тебе все йде шкереберть.

Знову цей нестерпний жар. Естера заметушилася коло Рука.

— Вогонь, соколику, — улещувала стара карга. — Мусиш негайно ж поглянути, як горить вогонь, поки мої студені старечі кістки не промерзли зовсім. Як я дам раду своїм рецептам у вистиглій кухні? Ану мерщій до роботи.

— Слухаюся, — покірливо відповів Рук і поплентався по дровиняку, яку впустив раніше. Він одним махом відірвав її від землі, кинув у піч і знову повернувся до дров’яної купи — по новий оцупок.

Тим часом Естера щезла у величезному суднику в кінці кухні, звідки виринула за мить, тримаючи в руках чималий оберемок пергаменових аркушиків і велику порожню залізнодеревну шухляду. Ледь утримуючи в руках таку незручну ношу, вона прочовгала через усю кухню і з тихим зітханням утіхи вмостилася на стільці побіля печі. Скриньку вона поставила перед собою, а пергаменові аркушики висипала собі на фартух і заходилася перебирати, розмовляючи сама з собою і щось буркочучи собі під ніс.

Рук підкинув у піч ще одну дровиняку, потім ще одну і ще, не забуваючи щоразу підпомповувати міхи. Під потужними повітряними струменями піч запалала ще дужче. У кухні погарячішало.

— Отак, соколику, — мурмотіла Естера, а повіки їй тим часом усе важчали й важчали. — Тепло, приємно, якраз по мені.

Рук оскальнувся. Гобліниха вже ловила окунів. «Зроблю я тобі і тепло, і приємно — подумав хлопець. — Я натоплю тобі цю кухню, як ніхто доти». Він знову накинувся на міхи. Естерині очі покліпали-покліпали — і заплющилися.

Рук безперервно підсичував ревуче полум’я дровами, аж поки піч уже не годна була ковтнути жодного оцупка. Жар був пекельний: такий не снився навіть здоровенним фабричним печам, що він бачив колись на Ливарній галявині, де йому випало врятувати Верало та решту блукай-бурмил. Як давно те було. Обливаючись потом, Рук востаннє помпонув міхи.

Естера зронила голову на груди, і кілька пергаменових аркушиків зіслизнуло з фартуха на долівку. Кухню виповнило рипуче хропіння старої гоблінихи.

Рук усміхнувся. Естера не забарилася заснути, тож можна було дати драла Обходячи сонну гобліниху, він цікавим оком глянув на рецепти, розкидані під її ногами. «Настоянка для вушного болю». «Меланхолійна масть». «Очні осліплювальні краплі» і «Спазматична мікстура»… Написи виведені її тонким недбалим письмом. Рук уже намірився йти далі, коли в око впав пергамен із написом «Настоянка для кольок у животі».

Рук перебіг очима текст. «Налити оцту з вербоягід, додати тілдерячого молока і кип’ятити, допоки зсядеться… Дати прочахнути… Якщо треба викликати блювоту, додати дрібку моху-буркотуна…»

Рук прочитав — і бридливо скривився. Давніше, коли Рук відбував вишкіл на Вільних галявинах, тролі-тягайла та ельфи-дубовики, які все життя студіювали властивості лікарських трав та рослин, навчали його рихтувати зілля та настоянки, здатні полегшувати страждання і тамувати болі. Але ця Естера Шпичколист!.. Злочестива гобліниха вдавалася до свого мистецтва з єдиною метою: сіяти біль та страждання. Рук пожирав очима ненависні «рецепти». Він бачив тільки одне застосування для цього мотлоху: згребти в оберемок і запхати в піч…

Але не зараз, іншим разом, мовив він собі на думці, відвертаючись. Тепер він мав вимкнутися з кухні й відшукати дев’ятий поверх.

Рук, скрадаючись, подався геть, і Естерине хропіння дедалі тихло. Ось він пірнув у прохолодний затінок, зоставивши позаду розпечену піч та кляту отруйницю.

Рук торував собі шлях серед стосів ящиків та звалищ мішків, обходив довжелезні столи, захаращені горщиками, банячками, бляшаним та шкляним посудом, повним дивоглядних мікстур. Урешті дістався сходів, що здіймалися високо вгору і губились у похмурій пітьмі. Рук побрався на дев’ятий поверх.

Уже на півдорозі його осяяв страшний здогад. Ану ж двері замкнені?..

Опинившись нагорі, Рук обережно взявся за ручку і повернув її — повільно, дуже повільно… тоді потяг до себе. Дякувати Небові — двері відчинилися, сварливо рипнувши іржавими завісами. Рук прослизнув