Читати книгу - "Янові скарби"

Хвилі від гвинтів пароплава розійшлись по обидва боки, підхопили малі суденця, шалено загойдали їх, але якраз вчасно віднесли в сторону. Коли пароплав нарешті став, «Норець» опинився майже під самим його носом. Хтось із команди перехилився через передні поручні й прокричав щось у мегафон. І знову Пітер не зрозумів, що йому кажуть, але цілком певно відчув: у словах офіцера не було нічого похвального на його адресу. Він глянув угору, кивнув головою і повільно, фут за футом відбуксував «Норця» з дороги, супроводжуваний вигуками й сміхом рибалок на молу.

Коли нарешті Пітерові вдалося відвести «Норця» досить далеко, рейсовий пароплав дав довгий гудок і повільно рушив до свого причалу в глибині порту. Пасажири, чекаючи висадки, стовпилися на верхній палубі і, схилившись на поручні, розглядали Пітера й Майкла та їхній буксир.

Один чи два з них замахали їм руками, як це завжди роблять пасажири пароплавів, вітаючи все на своєму шляху — від військового корабля до маяка. Майкл замахав їм у відповідь.

Раптом рука його застигла у повітрі. Тільки на якусь секунду майнули перед ним знайомі обличчя і відразу сховалися у натовпі, але й цього було досить, щоб він упізнав їх.

— Вони на цьому пароплаві, — тихо сказав він. — Ти не дивись туди зараз, але я бачив їх серед пасажирів.

Пітер у подиві роззявив рота.

— Не може…

— Так. Білл і Джо.

— Ти певен?

— Ще б пак! Це вони — які можуть бути сумніви!

Пітер чекав біля самої стіни північного пірса, доки величезний, обшитий листовим залізом бік пароплава повільно проповзав мимо них. Потім він знову взявся за весла.

— Нам просто щастить! — вигукнув він, знову налягаючи на весла і тягнучи «Норця» вперед. — Цікаво, чи дівчата теж помітили їх? — Він крикнув Джіл і Керол, які стояли на носі катера. — Ви бачили когось із знайомих?

Керол заперечливо похитала головою, а Джіл кивнула.

— Я бачила їх, — відповіла вона.

— Буде нам тепер робота — відкараскатися від них, — сказав Пітер ніби сам до себе. — Єдиний вихід — негайно тікати звідси або десь сховатися, поки вони проходять огляд у митниці.

— Глянь, Пітере! Сюди глянь, хутко! — сказав Майкл.

У стіні пірса був прохід, крізь який виднівся ряд яхт, пришвартованих до плашкоутів. На краю басейну стояли бензоколонки.

Пітер глянув у той бік, кивнув головою і, обійшовши на ялику навколо носа «Норця», повернув його і затяг крізь вузький прохід у басейн. Пітер шкодував тільки, що «Король Бодуен» ще не встиг зайти за поворот і цей маневр, безперечно, можна було помітити з пароплава.

— Винесіть усі порожні каністри на палубу, — крикнув він. — Не турбуйтесь про катер, ми з Майклом самі з ним упораємося.

За якихось дві хвилини вони ввели своє судно на вільне місце між плашкоутами і пришвартувалися там. Швидкий, як блискавка, Майкл вискочив з ялика, вхопив каністри, які подали йому дівчата, і помчав до бензоколонки. За ним простував Пітер з двома великими каністрами.

— Гроші! — кинув він через плече. — Мерщій, Джіл! Неси гроші!

Чоловік, що доглядав за пристанню яхт-клубу, стояв на пірсі і бачив звідти всі пригоди «Норця» при вході в гавань.

— Ви добре…. робили! — захоплено сказав він Пітерові ламаною англійською мовою. — Ви робили… дуже добре — самі ввели катер… без допомоги. Мотор… стоп?

— Еге ж, — відповів Пітер. — Мотор застопорився. Немає бензину.

— А-а, це не біда, ні. — Він почав качати помпу. — Ви зостанетеся тут? Сьогодні… вечір… буде погана погода. — Він глянув на хмари й стенув плечима.

Пітер вирішив ризикнути — попросити у нього допомоги.

— Послухайте, — сказав він, — нам треба добратися до Дордрехта. На борту «Короля Бодуена» прибули два моряки, які хочуть зупинити нас. Це погані люди.

— Хочуть зупинити вас? Навіщо? — Доглядач переставив лійку на другу каністру і підозріло глянув на Пітера.

— Вони просили, щоб ми взяли їх із собою, а нам не можна. — Це була досить правдива, хоч і не зовсім повна розповідь про все, що сталося в Рамсгіті. — Вони погані люди. По-моєму, їх розшукує поліція. — Він кинув тривожний погляд на набережну.

— Ага, так?

— Авжеж. — Пітер витяг з гаманця банкноту в один фунт стерлінгів і сунув бельгійцеві в руку. — Ви нам допоможете?

— Звісно. — Доглядач сховав несподіваний прибуток до кишені. А сам подумав, чи не самого Пітера розшукує поліція, та яке йому діло?

— Ви… в Дордрехт? Можна йти внутрішніми шляхами. Тоді погана погода… не страшна.

— Внутрішніми шляхами? — здивувався Пітер.

Чоловік пояснив, що в дальньому кінці гавані є шлюз, який веде в доки. За ними є вузький низенький місток, за яким — ще один шлюз до іншого каналу, котрий іде до Брюгге і Гента. З Гента судоплавний канал тягнеться: аж до річки Шельди.

— Ось я візьму карту — побачите. — Він зник у своїй конторі і повернувся з картою каналів. — Якщо зараз рушаєте — будете в Брюгге на шосту годину. В Брюгге шлюз закривають о шостій, але якщо прибудете раніше, то попливете прямо до Гента — це шість-сім годин ходу звідси.

— Чудово! — зрадів Пітер.

Але Майкл штовхнув його ліктем у бік.

— А як же з Біллом і Джо?

— Гм… Вони легко знайдуть нас, коли ми будемо в доках, то правда… — Він знову швидко озирнув набережну, але моряків там і сліду не було.

— Ці двоє моряків, — сказав він. — Вони ж можуть знайти нас.

Доглядач повісив на місце бензиновий шланг і задумався.

— Ось що, — раптом сказав він. — У мене є ідея.