Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Потонулі в снігах 📚 - Українською

Читати книгу - "Потонулі в снігах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потонулі в снігах" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 58
Перейти на сторінку:
Привиди катастроф

Розкопана до мертвого піску, загиджена хімічними відходами, наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. Так воно і є — земля жива. Чого б тоді її називали матір’ю і сестрою? Відмовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті, хто працює коло землі, зауважили, якщо любиш землю, вона тобі віддячить. Ми залежні від землі більше, ніж вона від нас, і, зрештою, спільно переживаємо природні катаклізми, смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші, комахи, черв’яки, бактерії, не так потерпають.

Людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани так само, як внаслідок воєн. Результатом цього є голод, мор, бездомність. Тільки любов до життя дає людині змогу, оплакавши рідних, побудувати новий дім. Треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. Це не війна природи проти людини і не слід її проклинати. Також не помста. Земля також страждає, коли її обличчя спотворюється. Сили космосу стирають з планети цілі країни, знищують острови. Якби Земля була лише кам’яною кулею, що б змушувало її вибухати вулканами, рухати материками, опускати й піднімати морське дно?

Людина нині здатна спотворити лице Землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою, але їй не дано проникнути до самого серця. Нам не дано осягнути свідомість Землі, бо хіба частка пізнає ціле? Але людина може вийти на контакт з усіма свідомостями Всесвіту, вийшовши з мушлі власної свідомості. Не технічний прогрес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.

Фантастика видається мені компенсацією неспроможності людини вийти за межі п’яти відчуттів. У звичайній людині ще з дитинства паралізують бажання потрапити в майбутнє всілякі антиутопічні історії. Знищивши людську гідність на Землі, суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує. Ті інші, мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подолати величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка найшвидші в світі, коли вони вільні. А ми, на жаль, не знаємо законів Усесвіту, хоча, безперечно, вони захищають кожну істоту. Ми матимемо колись прекрасний світ. Він коштуватиме нам неабияких страждань, катастроф, але це буде справді царство Боже, куди увійдуть спершу чисті душею діти і ті, хто багато любив.

Нам треба позбутися ненависті до цього світу. Він вартий співчуття.

Про беззахисність у сні

Сон звільняє нас від горя, безчестя, ненависті. Він допомагає вийти з кризового стану і відновити сили. Я сама почувала себе щасливою у сні, а прокидалась з гірким почуттям жалю, бо насправді перебувала в пеклі. Таким чином свідомість бореться проти лиха, шукає порятунку. І навпаки, коли все гаразд, нам сняться страхіття. Як мисливець, наша душа повсякчас пильнує, чи не загрожує нам небезпека, бо ми, здебільшого, не відчуваємо себе окремою істотою, аж доки не потрапляємо в критичну ситуацію, коли світ ставиться до нас байдуже або вороже. Рутинне життя, яке має лише зовнішні вияви, можуть зворушити кризові стани і сни. Вони руйнують захисний бар’єр, викликаючи страх, спонукаючи до втечі чи боротьби.

Сон дає нам справжнє уявлення про беззахисність, адже там ніхто не допоможе нам, окрім нас самих. Треба використати незвідані пласти свідомості.

Гляньмо на сплячу дитину. Вона безмежно далеко від нас. Вона зараз там, куди ми б нізащо не пустили її саму. Їй загрожує небезпека, її оточують злі люди й кровожерні істоти. Вона може впасти в провалля, потонути. І коли їй непереливки, дитина кричить, плаче. Діти так часто плачуть у сні. Надто велика прірва між малесеньким досвідом і з’явами дорослого світу. Незахищеність поки що нагадує про себе під час сновидінь. Удень дитина має реальний захист. Вона лише здогадується, що поза ним існує кривда і байдужість.

Дорослі можуть у сні диктувати свої умови, змінювати бодай трохи хід подій. Сон — це завжди альтернатива раціональному і нераціональному життю. Чим краще людина знає себе, тим вдаліше витлумачує власні сни, поважно ставлячись до них. Ранок блокує пам’ять, до нас доходять лише жалюгідні рештки, які часом неможливо реконструювати. Жодна система тлумачень символіки снів, чи Фрейда. чи Юнга, чи народна, не задовольняє нас повністю. Нам треба вивчати власні сни. Це дасть нам доступ до підсвідомості, допоможе запобігти небезпеці, розкриє нові можливості для розвитку духу.

Зрідка у снах я бачу потворних чоловіків, жінок і дітей, які намагаються викликати у мене співчуття. Адже в реальному житті я, на жаль, довірлива до слів і звикла вважати їх священними, через це мене легко обдурити, вплинувши на материнські почуття і неприйняття насильства. Я знаю, що це біси полюють за моєю душею і моральне табу не дозволяє знищити їх. Я проганяю, а вони знову повертаються, їхні обличчя мені не знайомі. Їх видає улесливість, якийсь жалюгідний вираз безпомічності. Іноді мені здається, що я їх не перемагаю, лише прокидаюсь. Їхня хитрість відома: попрохати притулку, зайняти місце в моїй душі й керувати нею. Як міль боїться протягів, так біси не витримують порожнечі й світла. Вони ховаються у темних кутках, звідки іноді виглядає волохата нога, вкрита, як у «Андалузькому псі», мурахами.

Можливо, я колись подолаю це почуття безпросвітності, нужди, це мілке болото, бо справжній розпач не губить людину, а змушує її' звертати залите слізьми лице до зір. Ця світова печаль підвела багатьох з колін, змирила їх з життям, яке неможливо змінити поодинці, і привчила не боятись смерті. Кожна з’ява бісів має продовження і в моєму реальному житті, тільки тепер я поставила сторожів коло своєї душі. Вранішня вода змиває липкі дотики цих сумних рахітичних істот, я б назвала їх злиднями, бо вони жадібні й принижені і шепочуть повсякчас: що тут вдієш, будемо хоч і в тісноті, але якось пхати біду поперед себе.

Я добре знаю, що біси є породженням моєї власної свідомості. Вони якимось чином виходять на контакт з породженням інших свідомостей. Може, тому я тепер так прагну самотності.

«Увесь світ спить», — каже Григорій Сковорода. Марить досягти успіху в минущому, беззахисний, сліпо шукає захисту, прокидається липкий, обплутаний павутиною на краю провалля, безнадійно зітхає, не годен підвестися з купи зотлілого сіна, поточеного

1 ... 35 36 37 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потонулі в снігах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потонулі в снігах"