Читати книгу - "В погоні за Привидом"

— Я і е Арбузов, — відповів йому рудоволосий чоловік середніх років у гімнастьорці військового покрою.

— Дуже приємно! — люб'язно поздоровкався Єршов. — А я Мухтаров Таїр Олександрович. Привіт вам привіз од Жанбаєва.

Ніщо не змінилося на сухорлявому, невиразному обличчі Арбузова. Трохи припухлі, наче заспані очі його дивилися, як і раніше, байдуже. Єршов навіть подумав, що він не туди потрапив, але хазяїн, так і не змінивши виразу обличчя, раптом промовив:

— Прошу вас, Таїре Олександровичу, заходьте, будь ласка!

Відчинивши перед Єршовим двері, він провів його в невелику кімнату з єдиним вікном, що виходило у двір. У кімнаті біля вікна стояв маленький столик, біля стіни — диван і два стільці. Ніякої іншої мебелі не було.

— Влаштовуйтесь тут, — тим же самим байдужим голосом промовив Арбузов. — Я сьогодні вихідний і весь день буду дома. Коли що потрібно буде — покличете.

Єршов поставив на стіл свій чемодан з рацією і подивився на годинник. Було пів на п'яту, а о п'ятій у нього мала відбутися розмова з Малиновкіним. Лейтенанта він залишив у Перевальську, домовившись зв'язуватися з ним по радіо через кожну годину.

Було без п'яти хвилин п'ять. Єршов зачинив двері своєї кімнати на защіпку і розкрив рацію. Рівно о п'ятій годині Малиновкін подав свої позивні. Єршов відповів йому і незабаром прийняв таке шифроване донесення.

«Шофер вантажної колгоспної машини Шаріпов повідомив начальника Абайського відділення МВС, що о восьмій годині ранку його машину зупинив на дорозі підозрілий чоловік із слідами крові на одязі і почав просити бензину. Шаріпов відмовив йому. Тоді невідомий вихопив пістолет і вистрілив у шофера. Пораненому Шаріпову вдалося однак ввімкнути швидкість і втекти. Начальник Абайського відділення МВС одразу ж вислав на місце події загін мотоциклістів. Вони прочесали весь район, але нічого підозрілого не знайшли. На всякий випадок в районі події чергують тепер два мотоциклісти. Випадок цей стався за двадцять п'ять кілометрів від станції Абайської. Вважаю, що напад на Шаріпова зробив Темірбек».

«Так, може, це й справді Темірбек або навіть сам Жанбаєв, — розмірковував майор Єршов, замислено походжаючи по кімнаті. — Але навіщо йому бензин потрібний? Не могло ж таке трапитися, щоб бак його машини випадково був незаправлений? Хіба могла така обережна і досвідчена людина, як Жанбаєв, припуститися такої необачності? Але в чому ж тоді справа?»

О шостій годині Малиновкін знову зв'язався з Єршовим по радіо, але нічого нового не повідомив.

Нові відомості надійшли тільки о восьмій годині вечора. Малиновкін доповідав, що радистам Перевальського відділення МВС удалося підслухати радіопередачу, зашифровану текстом вірша Едгара По. Мабуть, це було донесення Жанбаєва своєму резидентові:

«Мене обстріляли залізничники. Пошкоджено бак з пальним. Сам легко поранений в руку. Добрався тільки до Абайська. Дістати там бензину не вдалося. Мотоцикл тепер непотрібний. Доведеться кинути через це і рацію. Залишатися в районі Абайська рисковано. Скрізь нишпорять мотоциклісти. Чекаю ваших вказівок».

Що відповів Жанбаєву резидент, прийняти не вдалося. Перешкодив гуркіт грози, що почалася. Проте начальник Перевальського відділення МВС одразу ж розпорядився — ретельно прочесати лісисту місцевість в районі Абайська. В результаті вдалося знайти пошкоджений мотоцикл і, видно, навмисне виведену з ладу рацію.

Як і раніше, лишалося невідомим — чи зовсім він зник, чи зв'яжеться ще з Єршовим-Мухтаровим?

Єршов розумів, що треба негайно вживати щось, але що? Зараз усе вирішувала винахідливість. Адже Жанбаєв може зникнути безслідно. Все залежало від того, який наказ одержав він од свого резидента.

Єршов ось уже чверть години ходив по кімнаті, не знаючи, що робити. Зустріч з начальником Аксакальського відділення МВС може привернути увагу Арбузова, а Єршов не хотів поки що насторожувати його. Про те, що сам Арбузов зможе зробити що-небудь, він не турбувався: начальник Аксакальського відділення МВС доручив своїм співробітникам стежити за його будинком. Досить було Єршову подати умовний сигнал, і Арбузов буде арештований під час найменшої спроби втекти.

Головне тепер полягало в тому, щоб спіймати самого Жанбаєва. Шукали його зараз не тільки контррозвідники, але й залізничники і колгоспники. Всі були тепер на сторожі, всі готові були вжити рішучих заходів.

О дев'ятій годині вечора Малиновкін передав нові відомості. Виявилося, що перевальський радіолюбитель-короткохвильовик Касимов прийняв своїм радіоапаратом усю секретну розмову Жанбаєва з його резидентом. Касимов багато років працював над удосконаленням короткохвильових радіостанцій і сконструював такий апарат, який міг вести прийом і передачу за будь-якої погоди. Вирішивши, що перехоплена ним передача має секретний характер, Касимов відразу ж повідомив усі записані ним радіотелеграфні сигнали в органи МВС.

Ці відомості, по-перше, підтвердили текст, розшифрований Малиновкіиим, по-друге, містили відповідь резидента Жанбаєву. Відповідь ця була така: «Погано чую вас. Повторіть донесення». Але і Жанбаєв, очевидно, нічого не міг розібрати з відповіді резидента.

«Гроза перешкоджає передачі…» — радирував він. Розмову цю провадили вже відкритим текстом англійською мовою. Закінчилась вона тим, що резидент наказав Жанбаєву настроїтись на приймання о першій годині ночі, як звичайно. Прийняв це розпорядження Жанбаєв чи не прийняв — залишалось невідомим. Але на цьому радіосеанс таємних агентів закінчився. А останні слова резидента: «як звичайно» — свідчили про те, що радіосеанс о першій годині ночі був у них щодня. Отже, Жанбаєв знає про це і, очевидно, намагатиметься будь-що зв'язатися вночі із своїм резидентом. А оскільки він змушений був покинути свою рацію — значить, з'явиться сюди, до Арбузова, щоб скористатися радіостанцією Єршова-Мухтарова. Зробивши такий висновок, майор Єршов наказав Малиновкіну терміново прибути в Аксакальськ і, зв'язавшись з органами МВС, посилити засідку навколо будинку Арбузова.

Прибути Малиновкін мав не раніше як за годину. За цей час треба було