Читати книгу - "Будуарна філософія"

не більше, ніж інші. Та оскільки ви про них згадали, Ежені, ми спробуємо їх проаналізувати, коротко розглянувши кожен різновид таких зв'язків зокрема. Скажімо, одна з життєвих потреб примушує людину одружуватись — чи для того, щоб продовжити свій рід, чи для того, щоб примножити свій статок. Невже ви станете запевняти, що це неминуче призводить до встановлення нерозривного чи священного зв'язку з об'єктом, з яким я поєднуюся в такий спосіб? Чи не безглуздо, запитую я вас, навіть висувати таке припущення? Доти, доки триває статевий акт, я, безперечно, відчуватиму потребу в цьому об'єкті, прагнучи дістати свою частку втіхи; та коли я вдовольню фізичний потяг, що залишиться, я вас запитую, між мною і ним? І які реальні обов'язки прив'язуватимуть мене чи його до істоти, яка може з'явитися на світ унаслідок цього статевого акту? Зв'язок між батьками і дітьми пояснюється лише страхом, який батьки відчувають перед самотньою старістю, і якщо вони про нас піклуються, поки ми малі, то лише з міркувань майбутньої вигоди, сподіваючись, що на схилі їхнього віку ми їм віддячимо тим самим. Отож не варто себе обманювати. Ми нічого не завдячуємо своїм батькам… Анічогісінько, Ежені, а що трудилися вони більше заради себе, аніж заради нас, то ми маємо всі підстави їх ненавидіти і навіть позбуватися, якщо їхня поведінка нас дратує; любити їх можна лише в тому випадку, коли вони ні в чому нам не перечать, і це почуття не має бути чимось більшим, аніж та приязнь, яку ми плекаємо до друзів, бо так званий обов'язок дітей щодо батьків не має під собою жодних підвалин, він опирається на фальшиві засади, і якщо ми проаналізуємо ці взаємини розумно й тверезо, то напевне знайдемо в них підстави лише ненавидіти тих, хто, думаючи тільки про власну втіху, часто не дає нам нічого кращого, як життя нещасливе й тяжке.

Ви згадали і про любовні зв'язки, Ежені; бажаю, щоб ви ніколи їх не знали! Я зичу вам тільки щастя, і тому хай не торкнеться вашого серця таке почуття, як кохання! Бо що таке кохання, що таке любов? На мою думку, це почуття можна розглядати тільки як таке, що виникає, коли ми милуємося довершеними якостями прекрасного об'єкта; це почуття приводить нас у захват, розпалює нашу жагу; якщо ми заволодіємо тим об'єктом, ми задоволені; якщо нам не вдається здобути його, ми в розпачі. А що лежить в основі цього почуття?.. Жадання. А які його наслідки?.. Безумство. Отже, займімося спонукою і менше переймаймося наслідками. Спонука в тому, щоб заволодіти об'єктом. Отже, докладімо всіх зусиль, щоб цього домогтися, але діймо розважливо. Втішаймося ним, якщо він нам дістанеться, а якщо ні — спробуймо знайти собі іншу розраду. Тисяча подібних об'єктів і, можливо, багато кращих утішать нас за втрату цього. Усі чоловіки, усі жінки дуже схожі між собою: нема такого кохання, яке вистояло б під натиском тверезих роздумів. Яка омана — оте сп'яніння, котре, живлячись сигналами наших органів чуття, приводить нас у такий стан, коли ми нічого не бачимо, коли існуємо лише заради того або тієї, кого обожнюємо до нестями. Хіба це називається жити? Хіба це не самохіть позбавляти себе всіх усолод життя? Яка приємність у тому, щоби з власної хоті труситися в пекельній лихоманці, котра поглинає і пожирає нас, не залишаючи нам інших радощів, як утішання метафізичними матеріями, вельми схожими на маячню божевільного? Якби ми мали підстави сподіватися, що все життя любитимемо цей принадний об’єкт, якби було очевидно, що ми готові ніколи з ним не розлучатися, то й тоді це було б екстравагантністю, але принаймні такою, яку можна вибачити. Та хіба так воно буває в житті? Хіба багато знаємо ми прикладів любовних взаємин, які тривають вічно? Кілька місяців утішання, і в нашому уявленні об'єкт повертається на те місце, яке належить йому по праву, і ми тільки червоніємо на згадку про те, скільки фіміаму спалили ми на його олтарях, і ми вже навіть нездатні вірити у свої колишні почуття, у те, що наш об'єкт міг звабити нас до такої міри.

Отже, о любострасні дівчата, віддавайтеся нам зразу, як тільки випадає така нагода! Шпокайтеся, розважайтеся, бо суть життя в цьому; але старанно уникайте любові. «В людині немає нічого гарного, крім її зовнішніх переваг», — сказав знаменитий натураліст Бюффон, а він проявив себе чудовим філософом — і не лише в цих питаннях. Я повторюю — розважайтеся; не ускладнюйте собі життя понад усяку міру; не виснажуйте себе в тужіннях, у зітханнях, в скрадливих поглядах, у любовних цидулочках; ви повинні прагнути зовсім іншого: трахайтеся, постійно збільшуйте число своїх утішальників і змінюйте їх якомога частіше; з усіх сил чиніть опір тому, хто захотів би привласнити вас тільки для себе, рішуче уникайте постійного кохання, бо воно прив'язало б вас до одного чоловіка і перешкоджало б вашому прагненню віддаватися іншим; мати лише одного коханця — це жорстокий егоїзм, який завжди виявляється фатальним для вашої подруги. Жінку не створено для одного-однісінького чоловіка — природа призначає її для всіх. Нехай вона дослухається тільки до цього священного поклику, хай без розбору віддається кожному, хто її захоче. Якщо вона буде тільки повією і ніколи — коханкою, якщо вона уникатиме кохання і боготворитиме втіху, то тільки троянди встелятимуть стежку її життя, і тільки квіти насолод роздаватиме вона нам! Запитайте в чарівної жінки, котра так щиро опікується вашим вихованням, запитайте в неї, Ежені, як треба повестися з чоловіком, після того як він нагородив тебе втіхою. (Стишивши голос, щоб Огюстен його не почув.) Запитайте, чи вона хоч пальцем ворухне, щоб зберегти цього Огюстена, який сьогодні дарує їй стільки радості. Якби, скажімо, його в неї забрали, вона вмить узяла б собі іншого, про цього більше ніколи не згадувала б і, знову швидко переситившись, принесла б у жертву й наступного, якби це обіцяло їй нові насолоди.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Не сумнівайся, люба Ежені, що Дольмансе викладає тобі щиру правду про моє серце, та й, зрештою, про серце кожної жінки, так ніби ми раптом усі перед ним розкрилися.

ДОЛЬМАНСЕ. Остання частина мого аналізу буде присвячена, як і слід сподіватися, зв'язкам дружби та вдячності. Шануймо перші, я згоден, але тільки до тієї міри, до якої' вони нам корисні; зберігаймо друзів доти, доки вони нам служать; забуваймо про них