Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Від ректора ми вийшли навантажені десятками книг.  Різноманітні фоліанти по менталістиці, старовинні манускрипти з зубодробильними назвами, кращі бойові техніки і безліч іншого.  Він велів ознайомитися з ними найближчим часом і найретельнішим чином.  А також сказав, що О'Ларсу повідомить все особисто і потім вони вдвох обміркують наш розклад та виберуть місце для тренувань.  Нам же необхідно повністю ввести в курс Ділару і Расхара.

Вже покинувши кабінет, я з запізненням усвідомила, що їх думки ми навіть не запитали.  Про що схвильовано і повідомила Айту.

 - Не хвилюйся!  Я впевнений, що як тільки ми розповімо про твою ситуацію, вони самі викликличуться допомогти.  Расхару постійно не вистачає адреналіну, він завжди тільки «за» взяти участь в якійсь заворушці.

 - То ви помирилися?

Айт кивнув.

 - Коли друзі повернуться, ми розповімо в чому там була справа, нетерпляча моя дівчинка,  - з посмішкою відповів він.

І так він ніжно вимовив ці слова, що мимоволі мої щоки запалали.  Або це просто моя уява?  Щось розпустувалася вона останнім часом.  Я зніяковіло відвела погляд і просто кивнула.

Своїх товаришів ми зустрічали разом недалеко від порталів.  Коли О'Ларс привів мене в академію, активний був тільки один портал, і я чомусь думала, що через нього всі потрапляють сюди.  А виявилося, що їх, як мінімум десяток.  Цікаво, кожен з них веде в окремий світ або є якась синхронізація?  Якщо подумати логічно, студентів в академії сотні, значить і з порталами все не так просто.  Потрібно буде уточнити це питання.

З одного з них вийшла Ділара і побачила нас.  Якщо спочатку вона грайливо посміхнулася, то в міру наближення до нас, ставала все більш похмурою.  Ох вже ця ментальна пронира, напевно прочитала наші думки.  Ну нічого від неї не приховаєш!

 - Значить повторилося, - не питала, а стверджувала вона.

Я кивнула, підтверджуючи.

 - Зараз дочекаємося Хара і все обговоримо.

Ді, дивлячись мені в очі вигнула брову в німому питанні.  У відповідь я знизала плечима.

Якщо перевести наш дивний діалог в слова, то вийде щось на кшталт: «Вони ж в сварці» і відповідь «Нічого не знаю».

Расхара ми прочекали близько півгодини.  За цей час Ді встигла розповісти, як її зустріли вдома.  Її батьки були такі щасливі знову побачити свою дочку, що влаштували з цього приводу цілий захід.  Ділара обурено розповідала, що за святковим обідом зібралися чи не всі можливі родичі - їх виявилося не менше п'ятдесяти душ!

 - Я більшість не те, що в очі не бачила.  Я навіть не підозрювала про їх існування!  І скажу чесно, я не впевнена, що мама з татом їх знали, - емоційно розмахувала руками вона.

Ми з Айтом тільки тихенько посміювалися. Не дивлячись на обурення Ді, було видно, що вона рада була опинитися вдома.  А ще її мама передала цілий кошик різноманітних смаколиків для нас. Аромат від нього йшов, прямо скажемо, чарівний.

 - Ого!  Ви мене цілою делегацією зустрічаєте?  - жартівливо крикнув нам Хар, тільки-но вискочив з порталу.  Добіг він до нас буквально за секунди.

 - Щось на кшталт цього.  Ти ж хотів небезпек і пригод?  - відповів йому Айт.

Хар спантеличено на нього подивився.  Потім перевів погляд на кошик.

 - Ви вирішили мене отруїти ?! Які ви жорстокі!  - театрально закотив очі він.

Ми засміялися.  Ось чого не віднімеш у цього хлопця, так це жартівливого позерства.

 - Ходімо. У нас з Імміт є до вас серйозна розмова.

Ще до повернення товаришів, ми з Айтом вирішили, що поговорити можна в моїй кімнаті.  Ніхто не підслухає і не завадить. Крім того, досить зручно розмістимося компанією і нікого не потурбуємо.

 - Розташовуйтеся!

Сказала я, коли ми прийшли.  Хлопці з цікавістю розглядали дівочу спальню.

 - У мене майже так само. Тільки меблі темніші, - сказала Ді, падаючи на диванчик.

Вона поставила кошик на стіл і запропонувала спочатку перекусити. Тільки за напоями слід комусь збігати.

Хар пройшов по кімнаті гордо піднявши голову, дістав зі своєї сумки парочку глиняних глечиків і з видом рятівника поставив їх на стіл.

 - Морс, від моєї бабусі!  - урочисто промовив він.

Айт так само вніс свою лепту - начарував нам тарілки і чашки.  Або прикликав звідкись, з кухні, наприклад, що більш імовірно.

 - Отже, мене розпирає від цікавості!  Хлопці, що між вами сталося?  - прожувавши пиріжок запитала Ді.

Айт і Хар переглянулися і почали свою розповідь.

Спогад Айтвараса

Я метався по кімнаті пораненим звіром.  Ну не вірю я!  Не міг Хар так вчинити, не міг і все тут!  Тоді чому він не сказав, про що говорив з Шангле? Чи міг він просто бути настільки обуреним, щоб не бажати навіть говорити про це?  Агрр, ні, це зовсім не в його стилі. Тоді чому?

 - Айт!  Припини!  Твоя магія відчувається навіть у коридорі!

Хар влетів у кімнату і пару раз струснув мене за грудки. Чим тільки розлютив мене ще більше, і я штовхнув його.

 - Припинити?! - гаркнув на нього я, - скажи, що ти не прийняв пропозицію Шангле, і я, драконячі ікла, заспокоюся!

Хар в примирливому жесті виставив руки вперед.

 - Друже! Я не знаю, про що ти говориш. Він зловив мене на перерві і став погрожувати, що кістьми ляже, але залишить мене на другий рік, якщо я до кінця чверті не здам йому всі борги.  Так що ніяких пропозицій я не приймав!  Можу поклястися!

Я відчув себе щонайменше ідіотом.  Якщо Хар говорить правду, а я думаю, що так і є, виходить, що це Шангле намагався мене обдурити. Цікавий розклад виходить, ось тільки навіщо йому це?

Лють знову підняла голову і вогонь в моїх жилах став знову рватися назовні.

 - Айт, видихни! Якщо ти не заспокоїшся, нам жити ніде буде!

 - Та не можу я!

У момент на мене обрушився потік крижаної води.  Та такий, що навіть дихання збилося.  Хар вибачливо розвів руками, ніби не він тільки що цей самий потік і начарував. Мовляв іншого способу не придумав. А говорили мені, водний маг дракону не товариш! Зате з водою перебоїв ніколи немає.