Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Дуже хотілося зварганити що-небудь таке, хоч світлячка — для перевірки. Дівчина оглянула свою затишну кімнату, зітхнула і вирішила перенести випробування в інше місце. З таким джерелом кожне заклинання доведеться спочатку перевіряти, а потім вже використовувати в людних місцях і оселях. А то вийде у неї замість невинного світлячка який-небудь монстр з особливо руйнівним спектром впливу. І прощай, кімната, що так полюбилася їй. Ні, в такій справі, та ще без наставників, поспішати не можна.

Можна звернутися по допомогу. Арагрела з радістю допоможе, заодно і перевірить, як саме драконячі заклинання можуть бути втілені людиною. Або дракони взагалі не використовують заклинання і не вибудовують силові потоки в складні конструкції? Риль зітхнула. Як же мало їй відомо про лускатих, а про їх магію взагалі нічого. Хочеться скористатися шансом і дізнатися щось нове, але з іншого боку — чи не викопає вона собі яму подібною цікавістю? Чи відпустять її потім дракони?

Риль мудро вирішила не забивати поки голову. Випаде шанс — добре, ні — обійдеться без небезпечних знань. Яким би не було гостинним Гніздо, а рідний дім воно не замінить.

— Ти задоволена? — Кестірон стояв на порозі її кімнати.

— Так! — Риль обернулася і, не стримавшись, підскочила до дракона і чмокнула його в щоку, — спасибі!

— За що? — раптом зніяковів той.

— За те, що витягнув, за те, що дав час прийти в себе, і взагалі, ти — найкращий цілитель.

— Ще скажи, твій постійний цілитель, — посміхнувся дракон, але на обличчі його світилася задоволена усмішка, — а витягнув тебе Ласті, а не я.

— Ну, — зніяковіла Риль, — його я теж поцілую.

— Здається мені, що саме зараз він твій поцілунок навряд чи відчує. Твій транспортний засіб просив передати, що чекає тебе перед будинком.

— Ой! — Риль в паніці металася по кімнаті, — передай йому, що я зараз буду.

— Сніданок упакований, — прикриваючи двері, повідомив цілитель.

Риль зібралася в рекордно малий термін — вмилася, одяглася тепліше і рвонула на подвір'я.

— Батьку, я, здається, намацав слід, — зображення сина в кулі миготіло і покривалося брижами. Зв'язок на далекій відстані був жахливим.

— Невже!? — шумно видихнув чоловік. Руки, що лежали на столі по обидві сторони від кулі, з силою стиснулися в кулаки. Обличчя освітилося надією, в черговий раз за цей час. Чоловік, що сидів за столом, був високий, ставний. Його чорне волосся все ще радувало своїм блиском і густотою, лише де-не-де на скронях сріблилася сивина, та біля очей виднілася сіточка тривожних зморшок.

— Слід надто слабкий, щоб сказати щось певне, — тепер зображення зникло зовсім, залишився тільки голос.

Скільки цих слідів було за останній час, і не перелічити. Академія, відчуваючи свою провину у трагедії, активно допомагала в пошуках. Але і вони відступилися, коли, просканувавши прилеглі світи, не змогли нічого знайти. Викладачі лише розводили руками. Шанси виявити Риль живою танули з кожним днем. Адже та стояла на порозі ініціації, і будь-яка подія могло спровокувати її початок. А скільки небезпек підстерігає беззахисну дівчину в чужому світі? Про це навіть думати не хотілося.

Друзі сім'ї, ніяково відводячи в бік погляди, намагалися їх підбадьорити, але в їх очах читався вирок: неініційований маг гине поодинці і вельми швидко. На жаль, це правило. Як несправедливо, що це правило торкнулося його дочки!

— Добре, шукайте далі. Хай допоможе вам Творець! Я не буду поки нічого говорити матері, їй і так нелегко зараз. Помилкові надії тільки вбивають.

— Як вона? — з тривогою запитав голос із кулі. Чоловік скривився, трусонув кулю, але та лише поміняла жовтий колір на мутно-зелений.

— Тримається. Вона в нас сильна. Риль у неї пішла, ти ж знаєш.

— Так, батьку. Упевнений, вона жива. Є ще дещо, — голос помовчав, немов роздумуючи, говорити чи ні, — дівчину, що підібрали в морі, відвезли дракони.

Обличчя чоловіка спотворила гримаса люті.

— Якщо ці хтиві ящірки чіпали її хоч пальцем!..

— Їм не жити, батьку, — твердо пообіцяв голос, — я знайду її, живою чи ні.

Куля мляво моргнула і почорніла. Все, сеанс закінчений. Більше говорити нема про що. «Живою чи ні», — цією фразою син кожен раз прощався з ним, і він вірив синові. Той ніби подорослішав за ці дні. Команда друзів, з якою він мотався по світах у пошуках сестри, творила чудеса. Якщо вони не знайдуть, більше ніхто їм не допоможе.

— Тільки б моя дівчинка не піддалася драконівським чарам, — чоловік втомлено потер долонею чоло, — хоча, нехай і так. Тільки б залишилася жива, а вже з усім іншим ми впораємося.

Вони мчали над морем, іноді знижуючись так низько, що Ластіран підривав лапами верхівки хвиль. І тоді віяло бризок виривалося з-під черева дракона, спалахуючи на сонці міріадами бризок. Риль тихенько верещала, міцніше чепляючись за страхувальну мотузку.

Дракон різко злітав вгору, щоб тут же каменем впасти вниз, а на його спині весело зойкала і заливалася сміхом красива зеленоока дівчина. Сонячні промені грали в її волоссі, перетворюючи їх в руде золото.

Налітавшись, вони приземлилися на білих скелях. Ті застигли серед темно-фіолетових вод океану величезними шматками цукру. Хвилі, пінячись, лизали боки білосніжних красунь, прагнучи знищити їх, але скелі не піддавалися, виблискуючи цукрово-білими гранями на сонці.

Риль зісковзнула з нагрітої драконячої спини, відв'язала кошик з їжею, озирнулася. Гарно!

— Білі скелі — одне з моїх улюблених місць, — Ластіран вже прийняв другу подобу, — особливо тут красиво на заході. Біле перетворюється на рожеве, океан вщухає, а небо, небо розфарбовується кольорами заходу. Шкода, що повертатися доводиться після заходу сонця.

— Ви не бачите в темряві?

— Бачимо, але погано, — хитнув головою Ластіран, — навіть не бачимо, а скоріше відчуваємо предмети. Для орієнтування цього достатньо, але сутінковий зір непридатний для швидкісних польотів. Летиш, немов тонку пов'язку на очі начепили.

Коли зі сніданком було покінчено, Ластіран задумливо сказав:

— Знаєш, а тут зовсім недалеко острів Херокоса, де в останній раз пропав один з наших.

— Там бачили мага і портал? — уточнила Риль, — так що ж ми сидимо? Треба обов'язково оглянути острів! Шкода, що пройшло так багато часу, але, може, вдасться хоч щось намацати.

Дракон з сумнівом оглянув дівчину. Риль випросталася і мимоволі постаралася виглядати соліднішою і дорослішою. Однак ідея тягнути її кудись не викликала захоплення у Ластірана, та й довіри теж. Він явно вже пошкодував про власну балакучість.

— Кесті мені хвіст відірве… — зітхнув з тугою, не витримавши благального погляду дівчини, — тільки без мене нікуди!

— Звичайно-звичайно, — радісно закивала