Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Глядачі завмерли, не зводячи погляду. Навіть найменший шепіт стих. Усі слухали — не просто вухами, а всім серцем. Їхні емоції змішалися: хтось ледь помітно усміхався, хтось обережно витер сльозу. Пісня звучала про щось більше, ніж можна було описати словами — про любов, свободу, мрії, які вони принесли у цей вечір.  

Це вже не були ті перелітні птахи, вони залишали небо. І здається кожен у залі це розумів. На цьому буде кінець - вийшовши із  залу Гармонії вже не існуватиме.

Коли остання нота розчинилася в тиші, на мить здавалося, що навіть час зупинився. І раптом тиша вибухнула оплесками. Зал ожив: люди вставали, аплодували. 

Рада й Альбрехт стояли, тримаючись за руки, і дивилися на зал. Вони були втомлені, але Їх обличчя світилися радістю. Цей вечір був їхнім тріумфом і одночасно кінцем минулого життя.