Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Карета була готова до подорожі вже на світанку. Рада взяла з собою тільки одну скриню з речами. Вона все ще сподівалася на швидке повернення. 

Проводжати її вийшов тільки Великий герцог. Це й було на краще.

— Ти впевнена, що хочеш цього, Радо? – схвильовано дивився на неї  Мерлін. – Навіщо тобі їхати?

— Так потрібно. — дівчина посміхнулася, кинувши швидкий погляд у бік замку.

— Коли ти збираєшся повертатись?

— Не знаю! Якщо це взагалі буде! Мерлін, ти ще не знайшов спосіб відправити мене в майбутнє?

— Я не шукав більше. Мені не хотілося, щоб ти покидала нас. Особливо зараз. Ми за тобою сумуватимемо! Скажи, це хоч чогось варте? 

— Так! – трохи почервоніла Рада. — Мені треба розібратися в собі! Але... повернуться сюди, я зможу тільки... ну в іншому статусі.

— Сподіваюся ви знаєте, що робите!  Ти вже попрощалася з Альбрехтом?

Рада похитала головою.

— Ми з ним учора розмовляли! Ні для чого ці довгі прощання! — сумно  посміхнулася вона. Дівчина відчувала, що ще трохи й відмовиться від своєї подорожі. – Я сумуватиму за всіма вами! І за тобою, тату!

Рада зробила крок і обняла Мерліна. Її слова торкнули його до глибини душі. 

— Одну я тебе не відпущу. З тобою поїде кілька людей для охорони! Коли приїдеш у Віджио повідом!

Дівчина відступивши, кивнула. Востаннє обвівши замок поглядом, вона зупинилася на вікні кімнати Альбрехта. Рада усміхнулася, помахавши рукою. Вона знала, чи швидше відчувала, що він у цей час стоїть біля вікна, та дивиться на неї.

Це була не проста розлука. Дівчина сама не знала скільки вони не побачаться. Може, кілька тижнів, може місяців. Ще раз зітхнувши, вона обійняла Мерліна на прощання, кинула погляд на вікно друга, і зайшла в карету.