Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол 📚 - Українською

Читати книгу - "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"

51
0
09.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аліса в Дивокраї" автора Льюїс Керол. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 41
Перейти на сторінку:
пальця причавлю,

Або ногою на гвіздок

Зненацька наступлю,

Або як з’їм, бува, чого

І заболить живіт, —

Я плачу так, що ого-го,

Бо я пригадую того

Дідусика плаксивого,

Як голубочка сивого,

Як ворона хрипливого,

Як буйвола хропливого,

На очі миготливого,

На речі лепетливого,

Від старості хитливого,

Від горя юродивого

Дідка старенького того,

Що бачив я давно його

Колись біля воріт.

Коли Вершник проспівав останні слова балади, він підібрав поводи і повернув коня на дорогу, якою вони прийшли.

— Тобі залишилося пройти всього кілька ярдів, — сказав він. — Зійдеш з горба, потім перейдеш он той струмок і там будеш Королевою. Але постій трошки і проведи мене, — додав він, коли Аліса нетерпляче повернулася в тому напрямі, куди він вказував. — Я швиденько. Ти почекаєш, доки я доїду он до того повороту, і помахаєш мені хусточкою? Бачиш, мені здається, що це підбадьорить мене.

— Звичайно, почекаю, — погодилася Аліса. — Я дуже вдячна вам за те, що ви поїхали проводжати мене так далеко. І за пісню теж... Вона мені дуже сподобалася.

— Сподіваюсь, що сподобалася, — з сумнівом промовив Вершник. — Але я думав, що ти будеш дужче плакати.

Отже, вони потиснули одне одному руки, потім Вершник повільно поїхав у ліс.

— Сподіваюсь, мені недовго доведеться чекати, поки він доїде, — сказала собі Аліса, слідкуючи за ним поглядом. — Ну от, він упав! І, як завжди, сторчма! Але він досить легко забрався в сідло... Це завдяки тому, що там навішано так багато всіляких речей.

Так вона стояла, розмовляючи сама з собою, і стежила поглядом, як кінь повільно йшов по дорозі. Вершник звалювався з нього то на один, то на другий бік. Після четвертого чи п’ятого падіння він досяг повороту. Тоді Аліса помахала йому хусточкою і зачекала, поки він зник з очей.

— Сподіваюсь, це підбадьорило його, — промовила вона і побігла з горба вниз. — Швидше до останнього струмочка, а за ним я вже буду Королевою! Як велично це звучить! — Через кілька кроків вона була на березі струмка. — Нарешті вже Восьмий квадрат! — крикнула вона, стрибаючи через струмок...

***

Вона впала на м’яку, як мох, галявину, по якій були розкидані грядки з квітками.

— Ох! Я така рада, що попала сюди! А що це в мене на голові? — вигукнула вона зляканим голосом, мацаючи руками щось дуже важке, що міцно прилягало до волосся. — І як воно могло опинитися тут без мого відома? — запитувала вона себе. Вона зняла ту річ з голови і поклала собі на коліна, аби дізнатися, що ж воно таке.

Це була золота корона.

2 Чоловік та дружина, персонажі вуличного лялькового театру.

Розділ ІХ. Королева Аліса

— Ого, це чудово! — сказала Аліса. — Я навіть не сподівалася, що стану так скоро Королевою. Ось що я вам скажу, ваша величносте! — (Вона завжди дуже любила картати себе.) — Це нікуди не годиться — отак валятися на траві! Королеви повинні триматися з гідністю, розумієте!

Вона підвелася і почала походжати сюди-туди. Спочатку її рухи були дуже невпевнені, бо вона боялася, що корона може звалитися з голови. Але її втішала думка, що ніхто цього не бачить.

— Якщо я насправді Королева, — сказала вона, сідаючи знову, — то з часом навчуся носити корону.

Все було таке незвичайне, що вона анітрохи не здивувалася, коли побачила Червону Королеву і Білу Королеву, які сиділи неподалік обабіч неї. Їй, звичайно, кортіло запитати, як вони потрапили сюди, але вона побоювалася, що це буде нечемно з її боку. Однак нічого не трапиться, подумала вона, коли вона запитає, чи гра вже скінчилася.

— Будь ласка, чи не скажете ви мені... — почала вона, боязко зиркаючи на Червону Королеву.

— Говори лише тоді, коли до тебе звертаються! — зненацька обірвала її Королева.

— Але якщо всі будуть дотримуватися цього правила, — зауважила Аліса, яка завжди була готова трошки посперечатися, — і якщо ви будете говорити лише тоді, коли до вас звертаються, і інші будуть чекати, поки ви почнете, розумієте, так ніхто ніколи не заговорить першим, а отже…

— Безглуздя! — вигукнула Королева. — Як, невже ти не бачиш, дитинко... — тут вона замовк­ла, насупилася і, подумавши хвилинку, раптом заговорила про інше. — Що ти хотіла сказати цим «Якщо я насправді Королева»? Яке ти маєш право називати себе так? Ти не можеш бути Королевою, розумієш, доки не складеш відповідного іспиту. Що скоріше ми почнемо його, то краще.

— Але ж я сказала лише «якщо», — виправдовувалася сердешна Аліса жалібним голосом.

Обидві Королеви перезирнулися, потім Червона Королева зауважила, знизуючи плечима:

— Вона говорить, що сказала лише «якщо»...

— Проте вона сказала набагато більше, — скаржилася Біла Королева, ламаючи руки. — Ох, набагато більше.

— Це правда, ти знаєш, — звернулася Червона Королева до Аліси. — Завжди говори лише правду... Думай, перш ніж сказати щось... А потім записуй те, що говориш.

— Запевняю вас, я не думала... — почала Аліса, та Червона Королева нетерпляче обірвала її.

— Саме на це я й нарікаю. Ти мусила думати. Як, по-твоєму, яка користь від дитини без думок? Навіть у жарті повинна бути думка, а дитина важливіша від жарту, сподіваюсь. Ти не зможеш спростувати це, якщо навіть візьмешся обома руками.

— Я не спростовую речей руками, — заперечила Аліса.

— Ніхто цього й не казав, — промовила Червона Королева. — Я кажу, що ти не зможеш, якщо навіть і захочеш.

— Вона зараз у такому настрої, — зауважила Біла Королева, — що їй хочеться що-небудь спростувати, але вона не знає, що саме.

— Погана, гидка вдача! — зауважила Червона Королева.

Після цього кілька хвилин панувала ніякова тиша.

Червона Королева порушила тишу, звернувшись до Білої Королеви:

— Запрошую вас сьогодні на званий обід до Аліси.

Біла Королева криво посміхнулася і промовила:

— А я запрошую вас.

— Я взагалі не знала, що маю влаштовувати званий обід, — виправдовувалася Аліса. — Але якщо він повинен відбутися, то гадаю, що гостей запрошувати належить мені.

— Ми дали тобі нагоду зробити це, — зауважила Червона Королева. — Але я змушена відзначити, що тебе мало навчили на уроках правил хорошого тону.

— На уроках не вчать правил хорошого тону, — заперечила Аліса. — На уроках вчать арифметики і таке інше.

— Ти знаєш додавання? — запитала Біла Королева. — Скільки буде один та один, та один, та один, та один, та один, та один, та один, та один, та один?

— Не знаю, — відповіла Аліса. — Я не встигла полічити.

— Вона не вміє додавати, — перебила Червона Королева.

— А віднімання ти знаєш? Відніми дев’ять від восьми.

— Я не можу відняти дев’ять від восьми, ви ж знаєте, — дуже охоче відповіла Аліса. — Але...

— Вона не вміє віднімати, — заявила Біла Королева. — Ну, а ділити ти вмієш? Поділи хлібину ножем, що вийде?

— Гадаю... — почала Аліса, але Червона Королева відповіла за неї:

— Хліб з маслом, певна річ. Давай ще раз спробуємо віднімати. Якщо у собаки відняти кістку, що залишиться?

Аліса подумала.

— Кістки, звичайно, не залишиться, якщо я відніму її. Але й собаки не залишиться на місці, вона кинеться кусати мене...

1 ... 36 37 38 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"