Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Йому повідомили, що Винюхувач вже чекає біля дверей — він послав за ним, звелівши йому піднятися.

— Хто такий Крячок? — запитав він у старого, як тільки той увійшов.

З віком Винюхувач став ще більше відповідати своєму прізвиську — з відвислими, покритими зморшками щоками, довгоносий, з сумними розумними очима. Він потягнув носом і, здавалося, готовий був уже негативно похитати головою, але прекрасно розумів, що брехати Ерлі не варто, а тому зітхнув і сказав:

— Це Видра. Той, що вбив білолицього.

— Де ж він ховається?

— А він зовсім не ховається. Він тільки що в Хавнорі був. Ходив собі по місту, з людьми розмовляв. Побував в гостях у своєї матері в Ендлейні, що за горою. Він і зараз там.

— Тобі слід було негайно повідомити мені про це, — сухо зауважив Ерлі.

— Так я ж не знав, що він тобі знову потрібен, пане мій! Я за ним довго полював, та тільки він мене провів, і спритно провів. — Винюхувач сказав це абсолютно беззлобно.

— Він обдурив і вбив великого мага, мого вчителя! Він небезпечний. Я бажаю йому помститися. З ким саме він тут розмовляв? Я бажаю бачити цих людей. А потім я візьмусь за нього самого.

— Це якісь баби з доків. Один старий чаклун. І ще його сестра.

— Збери всіх сюди. Візьми моїх людей, скільки потрібно.

Винюхувач потягнув носом, зітхнув і згідно кивнув.

Нічого особливого домогтися від тих людей, яких до нього привели, Ерлі знову не вдалося. Всі твердили одне й те саме: вони належать до «Союзу Руки», а це союз могутніх чаклунів з Острова Морреда або з острова Рок, і людина на прізвисько чи то Видра, чи то Крячок якраз звідти і прибув, хоча насправді він родом з Хавнора, і всі вони дуже його поважають, хоча він усього-на-всього Шукач. Сестра ж цього «Шукача» кудись зникла, можливо, правда, що вона зараз разом з Видрою гостює у матері в Ендлейні. Ерлі порився в їхніх затуманених мізках і велів піддати тортурам наймолодшого, але, так нічого і не добившись, спалив всіх на площі перед палацом, щоб Лозен, сидячи біля свого вікна, міг спостерігати за стратою. Королю іноді були потрібні подібні розваги.

На все пішло два дні, і Ерлі ні на хвилину не забував про селище Ендлейн; він одразу послав туди нюхачів і інших своїх агентів, щоб ті уважно спостерігали за тим, що там відбувається. І коли йому донесли, що потрібна йому людина дійсно знаходиться в Ендлейні, він миттєво перенісся туди в образі орла, бо, треба сказати, Ерлі був великим майстром перевтілень і зважився би, напевне, прийняти навіть вигляд дракона.

Він розумів, що з цим чоловіком потрібно бути дуже обережним. Цей Видра ще хлопчиськом переміг самого Тінарала, а потім заварив таку кашу на Рокові. Він явно має велику магічну силу, або ж, можливо, йому допомагає хтось ІНШИЙ, ще більш могутній. І все-таки Ерлі важко було змусити себе побоюватися звичайного лозоходця; адже не боявся він всяких відьом-повитух і чаклунів-цілителів. Ні, він не стане ховатися! І Ерлі в образі орла спустився серед білого дня прямо на широку площу Ендлейна, і всі бачили, як його пазуристі лапи перетворилися в звичайні ноги, а величезні орлині крила — в руки.

На жаль, глядачів поблизу майже не залишилося, лише якийсь малюк з переляканим плачем кинувся до матері. Ерлі з орлиною пильністю озирнувся. Чарівник завжди впізнає чарівника, і йому відразу стало зрозуміло, в якому з будинків знаходиться зараз та дичина, за якою він гнався. І Ерлі пішов прямо туди і з силою відчинив двері навстіж.

Стрункий, худорлявий чорнявий чоловік, що сидів за столом, не встаючи, подивився на нього.

Ерлі підняв було руку, щоб обплутати його сполучним закляттям, але рука так і повисла, нерухома, в повітрі.

Це поєдинок! Він, виявляється, цілком гідний суперник! Ерлі швидко відступив на крок, а потім, посміхаючись, підняв обидві руки вперед і вгору, збираючись вимовити закляття, він робив це повільно, але дуже впевнено, не стримуваний ніякими діями супротивника.

Будинок зник. Ні стін, ні даху — нічого. Ерлі стояв на курній сільській площі, освітленій ранковим сонцем, з піднятими вгору руками.

Це, звичайно, була всього лише ілюзія, проте вона все ж збентежила його, перешкодивши йому вчасно вимовити закляття, а до того ж довелося цю ілюзію усувати, повертати на попереднє місце одвірок, стіни і балки під дахом, а також відблиск сонячного світла на посуді, кам'яне вогнище, стіл… Але за столом більше ніхто не сидів. Його ворог зник.

І тут Ерлі розсердився, причому дуже, ніби голодний, у якого прямо з-під носа поцупили їжу. Він спробував закликати свого суперника за допомогою Істинного Закляття, але не знав справжнього імені цієї людини, а тому не мав ніякої влади ні над його душею, ні над ним самим. Так що всі його зусилля виявилися марними: цей чи то Крячок, чи то Видра не з'явився і не відгукнувся.

Ерлі вибіг з дому, обернувся і в гніві обсипав будинок такими прокльонами, що той тут же спалахнув. З будинку з криками вибігли жінки. Вони, без сумніву, ховалися десь в далеких кімнатах; тоді Ерлі навіть уваги не звернув, чи є в будинку ще хто-небудь. «Мені потрібен винюхувач!» — подумав він і закликав старого його Істинним ім'ям, і той, звичайно ж, з'явився, хоча вигляд у нього, треба відзначити, був похмурий і незадоволений.

— Я сидів в таверні, он там, — сказав він. — Ти, пане мій, міг би просто гукнути мене і я б відразу прийшов.

Ерлі мовчки глянув на нього, але так, що рот Винюхувача закрився відразу і надовго.

— Будеш говорити, коли я тобі це дозволю, — сказав йому чарівник. — Де ця людина?

Винюхувач хитнув головою в бік північного сходу.

— А що там таке?

Ерлі дозволив старому відкрити рота і дав йому досить голосу, щоб той зміг рівним мертвим тоном вимовити:

— Самора.

— У якому вигляді він