Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Вона відчула на своєму чолі теплий дотик чиєїсь долоні і неохоче відкрила очі. Денне світло засліпило Галю. Дівчина прикрила обличчя рукою. Її свідомість намагалася надати сенсу тому, що відбулося, але памʼять відмовлялася кооперувати. Вимучена дівчина зі стогоном охопила руками голову, знову заплющивши очі.

– Це пройде, намагайся відпочити, – пролунав поряд глибокий жіночий голос, вириваючи дівчину з лещат наростаючого розпачу.

– Хто ви? – спитала вона і знову розплющила очі, безпомічно роззираючись навколо.

– Я та, кого ти шукала. На жаль, в мою компетенцію не входить виконання будь-яких бажань. Jesus, невже ці всі люди справді вірять, що мене цікавлять їхні бажання? – чорна красива жінка середнього віку насмішкувато зустрілася з розгубленим поглядом Галі.

– Я… я нічого не памʼятаю, – розпачливо сказала дівчина, – наче якась пустка у голові, холодна порожнеча. Що я тут роблю? – вона прохально подивилася на Марі.

– Це мине, – ще раз повторила чорна магічка, погладивши рукою коротке скуйовджене волосся дівчини. – Ось, – вона простягла Галі тарілку, – зʼїж цілющого гамбо.

Галя неохоче взяла тарілку, з якої смачно пахло, хоча їжа виглядала геть незнайомою. Дівчина недовірливо подивилась на Марі.

– Я б хотіла борщу, – жалібно попросила вона.

Жінка розсміялася, і важкі кульчики заколивалися у такт її дзвінкого сміху.

– Борщ тебе чекає вдома, дорогенька. Яке твоє справжнє імʼя? Бо ми охрестили тебе Либерті. Ти у мареві постійно повторювала «Либіт, Либіт», здається?

– Либідь, так мене називають у Світі Людей. Але мені більше до вподоби Галя, якщо ваша ласка, – знесилено сказала дівчина.

– Гала? – повторила чорна жінка. – Що ж, чудове імʼя, хоча Либерті тобі також пасує, зважаючи на твій пошарпаний стан, – саркастично зауважила Марі.

– Що це за місце?

– Це квартира мого племінника Пола.

– Що я роблю у його квартирі? – Галя з усіх сил намагалася довідатися хоча б крихту інформації, яка б допомогла їй згадати, як вона опинилася у такому жалюгідному стані у квартирі якогось Пола.

– Оу, мій Пол увесь свій час віддає роботі. Він соціальний працівник. Нарешті він дозволив собі відпочинок і зараз подорожує світом.

– Я рада за Пола, – до Галі повернулася її уїдливість після декількох ложок наваристого ґамбо.

– Бачу, ти почуваєшся краще. В нас обмаль часу. Портал відкриється за декілька годин у Седоні. Тому я раджу тобі приготуватися у дорогу.

Марі квапливо вийшла з кімнати, залишивши дівчину наодинці з тарілкою гострого ґамбо та млявими заплутаними думками.

Галя поставила спорожнілу тарілку на стіл біля вікна. Дослухавшись поради чаклунки і бажаючи отримати пояснення, дівчина хутко вдяглася у джинси та білу футболку з аплікацією лукавої морди чорного кота з настовбурченими вусами. Дбайливо складений одяг вона знайшла на стільці поряд з ліжком.

В двері постукали, і за мить, не чекаючи дозволу, Марі зʼявилася у кімнаті.

– Ти готова?

– Так.

– Спритна дівчина. Це добре, – поблажливо сказала чаклунка, вперши руки в боки. – Поговоримо?

– Так, – знову спантеличено відповіла Галя.

– Ти намагалася потрапити у наш світ через несанкціоновано відкритий портал, яким також послуговуються твої вороги. Злі Злидні? Здається, так ти їх називала, коли марила. Мабуть, ти якась важлива легенда у своєму світі, бо вони мали намір зжерти тебе живцем, але ти боролася до останнього за своє життя. Деякі незаконослухняні мешканці нашого світу також швендяють цими безвізовими порталами. Один з них запримітив, коли ці Злі Злидні тебе атакували. Як джентльмен він не міг не допомогти сміливій чарівній незнайомці, – відповіла Марі з усмішкою на ті питання, які крутилися у голові Галі. – Він видер тебе з зубів Злих Злиднів. З тобою відбувалися дивні речі: ти наче розчинялася у часі і просторі, твоє обличчя змінювалося, ти була ні мертва, ні жива, всюди і ніде водночас. Тому Ругару приніс тебе до нас.

– До вас? – здивовано перепитала Галя.

– Так, у мою квартиру на Bourbon Street, де знаходиться наша таємнича спілка відьом Нового Орлеану.

– Чому я досі перебуваю у людській подобі? – вирвалося в Галі.

– Ми вийшли на звʼязок з чаклункою з твого краю, Сарою, яка назвалася твоєю опікункою. Вона любʼязно пояснила, що твоїй появі у нашому світі передували надзвичайно складні обставини, а також визнала, що вам потрібна допомога, щоб зберегти твоє існування у тій формі, у якій ти зараз знаходишся.

Марі зняла з гачка на дверях бежевий наплічник і дістала з нього блискучу металеву скриньку.

– Тут десять доз стабілізатора, який допоможе тобі не заклякнути. А також виконати свою обіцянку.

– Яку обіцянку? – мозок дівчини намагався надати сенсу усій цій інформації.

– Ти все згадаєш, коли повернешся додому. Також ці стабілізатори відновлять твою пам’ять. Я додала у твої спогади атмосферного тепла нашого міста і невеличку пригоду для терапевтичного ефекту, – пообіцяла Марі.

Спантеличена дівчина підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Під вікном будинку вона запримітила високого елегантного молодого чоловіка. Його пишне сиве волосся виблискувало сріблом на сонці. Її увагу  зачепили стильні білі лаковані туфлі незнайомця, в шкірі яких наче рухалися якісь сірі тіні. Незнайомець несподівано підняв голову і вишкірив до Галі гострі рівні зуби. Вона похапцем відійшла від вікна.