Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відродження 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 113
Перейти на сторінку:
навіть не в такому собі мережевому мотельчику. То був справжній блощичник, і називався він «Ярмарковий заїзд». Зупинятися в таких — саме так Келлі Ван Дорн уявляв собі економію. Була одинадцята година ранку, і ліжко виявилося мокрим. Мене це не здивувало. Коли ти спиш дев’ятнадцять годин, не без допомоги Мадам Гери, намочити ліжко — це майже неминуче. Я думаю, ви зробили б це, навіть якби померли в тому наркотичному заціпенінні, хоча, якщо в усьому шукати плюси, то в такому разі вам би не довелося прокидатися в мокрих від сечі трусах.

Я пройшовся ходою зомбі до туалету, хлюпаючи носом і відчуваючи, як сльозяться очі, та дорогою стягуючи з себе труси. Найперше, що я зробив, — зупинився коло свого набору для гоління… але не для того, щоб пошкребти щетину. Моє приладдя було ще там, як і приліплений скотчем бутербродний пакет із парою грамів. Не те щоб я думав, що хтось міг би вдертися до мене в номер і поцупити таку куцу ничку, але перестраховка — друга натура всіх нариків.

Перевіривши це, я повернувся до унітаза й позбавив себе сечі, яка назбиралася з моменту моєї нічної несподіванки. Стоячи там, я збагнув, що повз мою увагу пройшло щось досить важливе. На той час я грав в одному кросовер-гурті, який виконував кантрі, й напередодні ми мали виступати на розігріві у «Соєр-Брауна»[61], на великій сцені Оклахомського ярмарку штату в Талсі. Ніштякове замовлення, особливо для таких не-зовсім-готових до Нешвіла[62] гуртів, як «Біла блискавка».

— Перевірка звуку о п’ятій, — сказав мені Келлі Ван Дорн. — Ти ж прийдеш, правда?

— Звісно, — кивнув я. — Не хвилюйся за мене.

Упс.

Виходячи з ванни, я помітив згорнуту цидулку, що стирчала з-під дверей. Що в ній було написано, я здогадувався, та про всяк випадок підняв і прочитав. Написали коротко й неприємно.

Я подзвонив на кафедру музики в місцевій старшій школі. На щастя, знайшов малого, який уміє лабати на ритм і слайд-гітарі, і ми витягли цей виступ. Він був щасливий загребти твої 600 баксів. Коли ти це прочитаєш, ми вже будемо на шляху до Вайлдвуд-Ґрін. Навіть не думай за нами їхати. Я тебе звільняю. Мені дико прикро це робити, але що вдієш — дістало.

Келлі

P.S. Ти, Джеймі, мабуть, і уваги на це не звернеш, але краще зав’язуй, бо за рік загримиш у тюрму. Це якщо пощастить. А якщо ні — у могилу.

Я спробував запхати папірець собі в задню кишеню, але він плавно приземлився на лисуватий зелений килим — я забув, що на мені нема одягу. Я підняв записку, викинув у смітник і визирнув у вікно. Парковка на внутрішньому дворі була зовсім порожня, за винятком старого «форда» і роздовбаного фермерського пікапа. «Експлорер», у якому їздив гурт, і фургон з інструментами, за кермом якого завжди сидів наш звукач, зникли. Келлі не жартував. Ці шизики-різнограї мене покинули. Хоча це, мабуть, і на краще. Я іноді думав: ще одна пісня про бухло та зради — і я втрачу рештки розуму, які в мене ще лишилися.

Я вирішив, що пріоритетом у моєму списку справ буде подовжити проживання в номері. Я не мав ні найменшого бажання провести ще одну ніч у Талсі, особливо з ярмарком штату, що бушував трохи далі по вулиці, але мені потрібен був час, щоб обдумати свій наступний кар’єрний хід. А ще треба було затаритися, а якщо ви не можете знайти продавця наркоти на ярмарку штату, то ви навіть не пробуєте.

Я жбурнув мокрі труси в куток («чайові для покоївки», подумав єхидно) і розстебнув змійку на сумці з речами. Усередині нічого не було, крім брудного одягу (я збирався знайти пральню напередодні, але це теж якось вислизнуло з моєї уваги), та принаймні то був сухий брудний одяг. Я вдягнувся і поплентався через подвір’я з потрісканим асфальтом у контору мотелю. Моя зомбі-хода потроху набирала обертів і переростала в зомбі-човгання. Коли я ковтав слину, боліло горло — ще один маленький штрих до загальних веселощів.

Дама-адміністратор виявилася сільською дівчиною років п’ятдесяти з грубими рисами обличчя. Своє поточне життя вона вела під вулканом рудої гриви з начосом. На екрані її маленького телевізора ведучий ток-шоу без угаву базікав із Ніколь Кідман. Над телевізором висіла картинка в рамці — Ісус дарує хлопчику й дівчинці цуценя. Мене це ну нітрохи не здивувало. У глибокому задуп’ї мають звичку плутати Христа і Санту.

— Ваш гурт уже виїхав, — повідомила вона мені, знайшовши моє прізвище у реєстраційному журналі. Її місцевий акцент звучав, як погано настроєне банджо. — Кілька годин тому. Сказали, що поїдуть аж у Північну Ках’ліну.

— Я в курсі, — відповів я. — Ми з ними розбіглися.

Вона підняла одну брову.

— Не зійшлися в творчих поглядах, — пояснив я.

Брова піднялася ще вище.

— Я залишуся ще на одну ніч.

— Угу, добре. Готівка чи кредитна картка?

У мене було щось із двісті доларів готівкою, але більшу частину цього капіталу було призначено для купівлі дози, на яку я розраховував на ярмарку, тому я простягнув жінці свою «БанкАмерикарту». Вона набрала номер і чекала, затиснувши слухавку між вухом і м’ясистим плечем, а тим часом на екрані показували рекламу паперових рушників, які могли всотати розлиту рідину об’ємом з озеро Мічиган. Я дивився разом із нею. Потім повернулося ток-шоу, до Ніколь Кідман приєднався Том Селлек, а проста сільська дівчина все ще чекала. Здавалося, її це не парить. Зате парило мене. Почалася сверблячка, і заболіла ушкоджена нога. І лише коли почалася друга реклама, сільська дівчина пожвавилася. Вона розвернулася в поворотному кріслі, виглянула у вікно на палюче небо Оклахоми й коротко переговорила. Потім повісила слухавку і віддала мені кредитку.

— Відмовили. І я вже починаю сумніватися, чи брати готівку. Якщо, звісно, вона у вас є.

Це було жорстоко. Але я все одно подарував їй свою найосяйнішу усмішку.

— З карткою все в порядку. Помилилися просто. Таке постійно стається.

— Тоді ви зможете застосувати її в якомусь іншому мотелі. — (Застосувати! Яке слово для сільської дівчини!) — Там далі є ще чотири, але вони не фонтан.

«Не те, що твій придорожний “Ріц-Карлтон”», — подумав я, але вголос сказав:

— Перевірте ще раз картку.

— Любчику, — сказала вона. — Я з твого вигляду бачу, що не треба.

Я чхнув, повернувши голову, щоб зловити бризки рукавом футболки «Гурт Чарлі Деніелза»[63]. І це було нічого, бо футболку не прали останнім часом. Досить давнім часом.

— І

1 ... 36 37 38 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Відродження"
Nikoletta
Nikoletta 11 березня 2024 21:39

Цікава книжка, кінець дуже лавкрафтовський, це незвично для мене👍 рекомендую до читання👍