Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

— Хтось чи щось без мила лізе мені в голову? Ти це маєш на увазі?

— Гадаю, це можливо. Але мене ти теж маєш пильнувати. Я нормально ставлюся до спостерігачів, як ти вже знаєш.

— Я тобі довіряю, — сказав Едді, і слова його прозвучали щиро, бо він знітився, вимовляючи їх. І вираз розчулення, який миттю оживив Роландове обличчя, змусив Едді задуматися над тим, як він взагалі міг вважати цього чоловіка бездушним роботом. Можливо, стрільцеві трохи бракує уяви, але почуття в нього є, в цьому можна навіть не сумніватися.

— В твоєму сні, Едді, є дещо, що дуже мене непокоїть.

— Бульдозер?

— Так, ця машина. Загроза троянді.

— Роланде, Джейк бачив ту троянду. З нею все було гаразд.

— У його часі, саме в той день, троянда мала чудовий вигляд. Але це не означає, що так триватиме й надалі. Якщо почнеться будівництво, про яке попереджав щит… якщо приїде бульдозер…

— Цей світ не єдиний, існують інші, — сказав Едді. — Пам’ятаєш?

— Деякі речі можуть існувати лише в одному. В одному де, в одному коли, — Роланд ліг на спину й подивився на зорі. — Ми мусимо захистити ту троянду. Будь-якою ціною.

— Думаєш, це двері? Двері, що ведуть до Темної Вежі?

Стрілець подивився на нього, і в його очах раптом зблиснули всі зорі небес.

— Я думаю, що це сама Вежа. А якщо її знищать…

Його очі заплющилися. Більше він нічого не сказав.

Едді ще довго лежав без сну.

11

Світанок нового дня видався ясний, сонячний і холодний. На тлі ранкового сяйва річ, яку Едді помітив увечері, виднілася краще, але досі лишалася незбагненною. Ще одна загадка. Чорт, як же вони йому вже впеклися.

Він мружився, силкуючись роздивитися, що криється за неясними обрисами, затуляючи очі руками від сонця. З одного боку від нього була Сюзанна, з другого — Джейк. Роланд біля решток багаття пакував їхні гунна. (Цим словом він називав усі їхні лахи.) Здавалося, те, що виднілося попереду, його анітрохи не цікавило, і бажання дізнатися, що це, він не мав.

Чи далеко ще йти? Тридцять? П’ятдесят миль? Здавалося, відповідь залежить від того, чи далеко простягається поле видимості в цій рівнинній місцині. Едді не знав відповіді. Лише в одному він був впевнений: Джейк не помилився принаймні у двох пунктах — то була якась будівля і стояла вона на шосе, займаючи всі чотири смуги. Інакше й бути не могло, бо як би тоді вони могли її бачити? Довкола шосе був тонкохід, він би її поглинув.

Може, вона стоїть на одній із відкритих ділянок, тій, які Сюзанна називає дірками в хмарах. А може, перед тим місцем тонкохід закінчується. А ще можливо, що це чортові глюки, от що це. Що б там не було, тобі краще на деякий час викинути це з голови. Спочатку гульки на платній дорозі.

Але будівля манила його до себе, як зачарована. Виглядала вона як повітряно-неземна цукерка «Тисяча й одна ніч» у блакитній із золотом обгортці. Втім, Едді здогадувався, що синь була позичена в небес, а золото — у ранкового сонця.

— Роланде, а ходи-но сюди на хвилину!

Спершу він думав, що стрілець навряд чи послухається, але той підтягнув сиром’ятний шнурок на Сюзанниному ранці, підвівся, вперся руками в поперек, потягнувся, а потім підійшов до Едді.

— О боги, в цій банді господарством займаюся тільки я, — напівжартома пробурчав він.

— Ми допоможемо, — пообіцяв Едді — Як завжди. Але спершу поглянь-но туди.

Роланд кинув у той бік, куди показував Едді, лише побіжний погляд, так, наче не хотів визнавати навіть самого факту існування будівлі.

— Це ж скло, правда? — спитав Едді.

Роланд ще раз скоса зиркнув.

— Начебто, — сказав, як відрізав.

— В моєму світі багато скляних будівель, але здебільшого всі вони офісні. А та штука має такий вигляд, наче потрапила сюди з Діснейленду. Знаєш, що таке Діснейленд?

— Hi.

— Тоді чому ти на неї не дивишся? — втрутилася Сюзанна.

Роланд подивився на далекий відблиск сонця, що вигравав на склі, — і знову лише побіжно, квапливо, скоса.

— Бо то халепа, — сказав він, — і ця халепа в нас на шляху. З часом ми до неї дійдемо. Тож не варто лізти в халепу, поки в неї ще не вскочили.

— А ми добудемося туди сьогодні? — поцікавився Джейк.

Роланд знизав плечима. Його обличчя залишалося непроникним.

— Як на те Божа воля, то вода буде.

— Господи, та ти міг би заробити купу бабла, пишучи пророцтва для гадального печива, — пожартував Едді, сподіваючись, що це викличе в Роланда усмішку. Але марно. Стрілець перейшов дорогу, опустився на коліно перед пожитками, закинув наплічника й кошіль на спину й став чекати на своіх супутників. Зрештою всі спакувалися й знову вирушили в путь трасою 70 на схід. Роланд самотньо крокував попереду, втупившись поглядом у носки своїх чобіт.

12

Весь день він не зронив ані слова. Будівля наближалася (халепа, і в нас на шляху, сказав він), і Сюзанна потроху починала розуміти причину його мовчанки. Він не сердився і не хвилювався через те, що на них чекає ввечері. Це все через історію, яку Роланд пообіцяв їм розповісти. Він обдумував її і очевидячки дуже хвилювався.

Коли вони зупинилися на обід, будівля вже добре вимальовувалася попереду. То був палац з багатьма вежками, увесь із дзеркального скла. Тонкохід підступав просто до його стін, але палац незворушно здіймався у височину, торкаючись вежами неба. Тут, у рівнинній сільській місцевості східного Канзасу, він виглядав як одна велика недоречність. А втім, ніколи в житті Сюзанна не бачила такої гарної будівлі. Вона була навіть привабливіша за Крайслер-білдинґ.

Вони наближалися, і Сюзанна вже не могла дивитися в інший бік. Споглядати, як у дзеркальних стінах замку відбиваються пухкі хмарини, що пливуть собі в піднебессі, було все одно що дивитися на неймовірно приємний міраж… міраж, який не розсіюється. В будівлі була якась непорушність, неспростовність. Частково це відчуття пояснювалося тим, що палац відкидав тінь, адже, як відомо, міражі тіней не мають. Але було ще щось. Палац просто був там, де він був. Сюзанна не мала жодного уявлення, як ця казкова краса потрапила до краю дешевих генделиків, але її існування було незаперечним. А решту вони дізнаються з часом, подумала вона.

13

Вони мовчки облаштували табір, мовчки спостерігали, як Роланд робить зі скіпок димохід, з якого