Читати книгу - "Янголи і демони"

Точність названої цифри підтверджувалась виразом жаху на обличчях Оліветті й камерарія. Ленґдон не знав, з чого більше дивуватись: з того, що католицька церква володіє таким багатством, чи з того, що ілюмінати якимось чином про це довідались.

Камерарій важко зітхнув.

— Церква тримається на вірі, а не на грошах.

— Ще одна брехня, — заявив незнайомець. — Торік ви витратили сто вісімдесят три мільйони доларів на підтримку своїх кволих єпархій по всьому світу. Сьогодні церкву відвідує так мало людей, як ніколи — на сорок шість відсотків менше, ніж десять років тому. Пожертви лише за сім років зменшилися вдвічі. Дедалі менше чоловіків вступає до семінарії. Твоя Церква вмирає, хоч ти цього й не визнаєш. Отже, вважай це нагодою піти ефектно.

Оліветті ступив крок уперед. Вигляд він мав тепер не такий бойовий — мабуть, відчув усю серйозність становища. Здавалося, він відчайдушно шукає виходу. Бодай якогось.

— А що, як трохи цих золотих злитків піде на ваші потреби?

— Не принижуй ні мене, ні себе.

— У нас є гроші.

— І в нас вони є. Більше, ніж ти уявляєш.

Ленґдон раптом згадав, що легенди приписували ілюмінатам казкові статки: старовинне багатство баварських масонів-мулярів, гроші Ротшильдів, Більдербергерів, легендарний діамант ілюмінатів.

— I preferiti, — сказав камерарій, змінюючи тему. У його голосі чулося благання. — Відпусти їх. Вони старі. Вони...

— Це будуть незаймані жертви. — Незнайомець засміявся. — Скажи, ти справді віриш, що вони незаймані? Чи замекають маленькі ягнята, коли вони вмиратимуть? Sacrifici vergini пеll’ altare di scienza.

Камерарій довго мовчав.

— Вони чоловіки віри, — нарешті сказав. — І не бояться смерті.

Незнайомець презирливо фиркнув.

— Леонардо Ветра теж був чоловіком віри, однак учора вночі я бачив у його очах страх. Страх, якому я поклав край.

Вітторія, яка досі мовчала, раптом уся напружилась. У її очах запалала ненависть.

— Asino! Він був моїм батьком!

— Твоїм батьком? — У динаміку почувся регіт. — А це ще що таке? У Ветри була донька? — То знай, що наприкінці твій батько скиглив, як дитина. Це виглядало так жалюгідно!

Вітторія відхитнулась, неначе дістала ляпаса. Ленґдон хотів її підтримати, але вона вже опанувала себе і, не зводячи очей з телефону, мовила:

— Присягаюсь життям: до ранку я тебе знайду. — Голос її став гострий як лезо. — І тоді...

Убивця знову розреготався.

— Жінка з силою волі. Це мене збуджує. Можливо, я перший тебе до ранку знайду. І тоді...

Останні слова повисли у повітрі. Він відімкнувся.

42

Кардинал Мортаті у своїй чорній мантії обливався потом. Не тільки через те, що в Сікстинській капелі вже стало парко, як у сауні, а ще й тому, що конклав мав розпочатися через двадцять хвилин, а про чотирьох зниклих кардиналів і досі нічого не було відомо. Перешіптування серед присутніх уже переросло на неприховану тривогу.

Мортаті не уявляв, куди могли подітися ці прогульники. Може, й досі сидять із камерарієм? Він знав, що камерарій, за традицією, вже пив сьогодні по обіді чай із чотирма preferiti, але це було ще кілька годин тому. Може, вони захворіли? Щось не те з’їли? Щодо цього Мортаті був певен. Навіть якби preferiti були при смерті, то однаково прийшли б сюди. Тільки раз у житті — а переважно ніколи — кардиналові випадає нагода бути обраним Папою, але згідно з законом Ватикану, під час голосування цей кардинал мусить бути присутній у Сікстинській капелі. Інакше він втрачає право на Святий престол.

Хоч preferiti було четверо, мало хто з кардиналів мав сумніви щодо того, хто буде наступним Папою. В останні п’ятнадцять днів усі активно обмінювалися факсами й дзвонили один одному, обговорюючи потенційних кандидатів. Як завжди, обрали чотирьох preferiti, кожен із яких відповідав неписаним вимогам, що їх висували до майбутнього Папи.

Знання італійської, іспанської й англійської мов.

Жодних темних плям у минулому.

Вік від шістдесяти п’яти до вісімдесяти років.

Як завжди, один із preferiti вирізнявся з-поміж інших, і саме його кардинали мали намір обрати Папою. Цього разу це був кардинал Альдо Бадджіа з Мілана. Бездоганна репутація, виняткове володіння мовами і здатність доносити до інших ідеали духовності — усе це зробило його безумовним фаворитом.

І де він тепер, чорт забирай? думав Мортаті.

Мортаті більше від інших нервувався через відсутність чотирьох кардиналів, бо саме йому доручили наглядати за конклавом. Тиждень тому колегія кардиналів одностайно обрала Мортаті на цю посаду, яка має назву головний виборець — тобто присутній на конклаві розпорядник. Хоч найвище в церковній ієрархії в цей момент стоїть камерарій — він лише священик і погано розуміється на складній процедурі виборів Папи, Тому одному з кардиналів доручають наглядати за церемонією зсередини Сікстинської капели.

Кардинали часто жартують, що бути призначеним на роль головного виборця — це найжорстокіша честь, якої може удостоїтись кардинал. Обранець випадає з числа кандидатів на посаду Папи і, крім того, мусить багато днів гортати Universi Domonici Gregis, запам’ятовуючи всі тонкощі таємних ритуалів, щоб забезпечити належне проведення виборів.

Однак Мортаті не нарікав — розумів, що найбільше підходить на цю роль. Він був не тільки найстаршим серед кардиналів, а й довіреною особою покійного Папи, що додавало йому авторитету. Теоретично вік іще дозволяв йому претендувати на Святий престол, однак насправді Мортаті був уже трохи застарий, щоб його розглядали як серйозного кандидата. У свої сімдесят дев’ять він уже перетнув ту неофіційну межу, за якою конклав вважає людину фізично неспроможною витримувати напружений режим. Зазвичай Папа працює по чотирнадцять годин на добу сім днів на тиждень і вмирає від виснаження в середньому через шість і тридесятих року. У Ватикані жартують, що папство для кардинала — «найкоротший шлях на небо».

На думку багатьох, Мортаті міг стати Папою, коли був молодший, якби не відзначався такою широтою поглядів. У боротьбі за папський престол важить свята трійця — консервативність, консервативність і ще раз консервативність.

Мортаті завжди потішався з того, як попередній Папа — упокой Господи його душу — щойно заступивши на престол, усім на подив, зарекомендував себе великим лібералом. Мабуть, він відчув, що сучасний світ відходить від Церкви, і намагався налагодити стосунки з науковою громадою, пом’якшивши ставлення Церкви до природничих наук і навіть жертвуючи кошти на деякі дослідження. Прикро, але це