Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Маріка схилилася над джерелом, зачерпнула долонькою воду й піднесла до губів. Дівчину знов охопило погане передчуття. Їй захотілося скоріше втекти звідси, незважаючи на всю красу підземної зали. Маріка квапливо наповнила флягу, пристебнула її до пояса й поспішила геть.

Після розкоші печери коридор здавався особливо тісним і похмурим. Пройшовши зовсім небагато, дівчина вперлась у глуху стіну. Спантеличена, Маріка повернула назад і знову опинилася біля джерела. Тільки тепер вона помітила, що до печери веде ще один хід. Але й він закінчився глухим кутом.

Повернувшись до джерела втретє, Маріка обійшла підземелля й нарахувала дев'ять ходів, які зіркою розходилися від озера врізнобіч. Принаймні один із них мав би вести назовні. Украй заплутавшись, дівчина знайшла шматочок вапняку і почала хрестиком помічати, де вже побувала.

Маріка один за одним обходила підземні коридори, і кожний із них заводив її у глухий кут.

Старий нагорі напевно вже зачекався. Нарешті лишився останній необстежений хід. Дівчина поспішила туди, тішачись наперед, як вирветься з темряви на сонячне світло, та її очікувало страшенне потрясіння. Знову натрапивши на глуху стіну, дівчина не повірила своїм очам.

— Ні! Цього не може бути! Тут має бути вихід, адже я якось сюди зайшла! — у відчаї вигукнула вона.

Луна підхопила її голос і рознесла підземеллям. Маріка повернулася до ненависного озерця, яке, мов зачакловане, тримало її на невидимій прив'язі. Дівчина знову і знову досліджувала підземні коридори в марному сподіванні, що один із них все ж таки приведе її до виходу, схованому від сторонніх очей заростями кручених паничів. З кожним разом надія танула, аж поки Маріка остаточно зрозуміла: вона у пастці.

Вихід із печери невідомо яким чином зник. Утомлена і знічена, Маріка присіла біля джерела. Розкіш нерукотворної підземної зали вже не тішила полонянку. Вона згадала блакитне небо й гомін стрижів над головою.

Дівчина подумала про старого і стрепенулася. Напевно не дочекавшись її, незнайомець занепокоїться й покличе підмогу. Щоправда, невідомо, скільки часу на це піде. З красивою мрією про острів чарівників доводилося розпрощатись. А втім, головне — вибратися з ув'язнення. Навіть якщо мине кілька днів, перш ніж її знайдуть, причин падати у відчай не було. Нехай доведеться поголодувати, зате води тут було достатньо, до того ж не простої, а цілющої.

Маріка присіла біля джерела й зачерпнула води пригорщею. Варто їй було зробити кілька ковтків, як її зморив глибокий сон.

Агрипа радів. Він спрямував посох на вхід до печери. З позолоченого набалдашника вирвався потужний потік енергії. Яскравими фіолетовими спалахами сяйнули блискавки. Бозна-звідки налетів сильний вітер. Він пригинав тоненькі деревця до землі та в люті рвав листя. Птахи з пронизливим писком у паніці металися над яром, готові захищати свій тихий, затишний маленький світ.

А на краю, мов демон зла, стояв Верховний Чародій. Сиве волосся та біла борода, мов клапті хмар, розвівалися на вітрі. Ніби громовержець, він метав із свого посоха блискавки. Почорнілі батоги колись квітучих кручених паничів мертво обвисли. Зате земля ніби ожила. Вона дихала й рухалася, мовби з її надр намагався вибратися назовні величезний дикий звір. Ось показалася горбкувата сіра спина величезного валуна. Камінь виростав із-під землі, зминаючи обгорілі рештки рослин і загороджуючи прохід до джерела. Нарешті він повністю закрив вхід до печери і завмер, як непохитний страж замурованої полонянки.

Агрипа у знемозі опустив посох. Роки брали своє. Зараз він особливо гостро відчував неминучу старість. Колись така вправа з посохом була для нього дріб'язковою забавою. Тепер же на неї пішли всі сили. На Верховного Чародія насунула страшенна втома. Тіло, що справно слугувало тисячу років, зносилось, а дух усе ще не здавався.

Агрипа підвів обличчя до неба, підставивши пергамент щік сонячним променям, і насолоджувався приємним теплом. Він уже забув, що на світі є такі прості радості. Влада була його відрадою і щастям. Лише їй він підпорядкував усе своє життя.

Чародія огорнув дивний стан — з одного боку, він почувався вичавленим як лимон, а з іншого — відчував могутність, якої не відав жоден володар. До нього нікому не вдавалося перехитрити долю. Історія знала випадки, коли за наказом царів вирізали тисячі немовлят, аби знищити одного, та саме цей один і виживав, щоби звершити пророковане. Тільки він, Агрипа, Верховний Чародій острова Гроз, зумів змінити пророкування. Він загнуздав долю. Давню таємницю, яку він зберігав сотні років, поховано навіки. Влада не дістанеться дівчині.

Але кому передати кермо влади? Азару? Той недостатньо сильний. Усім старанням йому не спокутувати відсутність природного дару. Було 6 вельми необачно віддати владу до рук нетямущого молодика. Саме тепер, коли кінець був так близько, Агрипа як ніколи відчував жадобу жити й повелівати. Невже він, наймогутніший із усіх магів, які жили на землі, мусить піти й поступитися місцем хлопчакові? Він міцніше стиснув пальці, що тримали посох.

Агрипа на прощання подивився на брилу, що виросла з-під землі. На камені лежало таке сильне закляття, що легше зсунути з місця гору. Ніхто й не здогадався б, що ще недавно там був вхід до печери. Минуть роки, і люди складуть легенди про те, як Великий Агрипа перехитрив могутню