Читати книгу - "Поїзд, що зник"

Від автора: я тоді почав кепкувати з Сироти. Мовляв, оце і є омріяний ідеальний злочин? Теж мені, романтика! Спека, суміш вокзального смороду, «амбре» людського поту, дезінфекції… пасажири напхані в касові зали, мов оселедці до бочки. Голі трупи, казенні простирадла, придуркуваті сержанти. Сказитись! А де ж романтика тихих осінніх вечорів, коли ще тепло, але навколо кожного ліхтаря світиться велика куля з крапельок туману? На тротуарах лежить перше пожовкле листя, що опало з дерев. На другому поверсі старовинного особняка хтось грає на фортепіано Ф.Шопена… І всю цю ідилію обриває чийсь моторошний крик з будинку навпроти.

Пригадую реакцію Олекси Сироти на такі міркування.

Олекса Сирота:

А от не треба… не треба на ніч Агату Крісті читати, я про це вже не раз говорив. Бо це у неї в романах що не вбивство - то лялечка. Труп лежить, як для підручника з криміналістики. Слідів небагато, бо у них, за бугром, дурних злочинців немає. Капіталістична система їх не терпить. Але водночас доказів достатньо, щоб розумний інспектор Скотланд-Ярду, тямущий бельгійський приватний детектив або просто ота бабця-пенсіонерка, як її там? - змогли показати, на що вони здатні.

- У часи нашого з тобою, Олексо, дитинства це називалося «схилянням перед Заходом». Невже у наших, радянських злочинах немає нічого хорошого?

- Ти хоча б сам зрозумів, що ти ляпнув? Хоча у нас, до речі, міс Марпл або здали б до психушки самі міліціонери після першої ж пропозиції допомогти, або спровадили на той світ як «стукачку» рідні та близькі правопорушника. І взагалі, в Радянському Союзі, де соціалізм переміг нас повністю і остаточно, навіть вбивства прості, мов віник: зарізали на танцях, втопили в сортирі на третій день весілля, зарубали на літній кухні під час проводів до армії, задушили голими руками за пропиття тринадцятої зарплати. Бо у нас і життя, і смерть загальнодоступні як і освіта, робота та охорона здоров’я. Хоча потерпи! «Буде вам і білка, буде і свисток…» Матимеш і романтику, і ліхтарі вздовж набережної, і навіть музику. Щоправда, не Шопена, бо останнім у Києві під класику вбивали Столипіна в 1911-му році. Однак, і не блатну «Мурку». Мають бути у марудній біографії інспектора карного розшуку маленькі чисті острівці надії… Тьху, на лірику потягло! Це ти винен. Треба обов’язково послухати «Если кто-то кое где у нас порой…» - одразу пройде!

До речі, мій колега з Жулянського аеропорту виявився людиною з почуттям християнського милосердя і любові до ближнього, бо до багажника мені закинув не тільки пляшку вірменського коньяку, а й трилітрову банку кавових зерен. Возрадуйся, Сирота!

Попереднє слідство встановило, що ми з волгоградським рейсом витягли, як любить казати Старий, «дубль-пусто». Сержант таки все переплутав, бо небіжчик у «трійці» мав летіти не до Кратова. Він був там лише прописаний, а збирався до Риги. В Одесі не відпочивав, то вже «деза» таємничої брюнетки. Він там був лише у відрядженні, а поправляти здоров’я мав на Балтійському узбережжі, де на нього уже чекала родина. Розслабився, називається, перед законним відпочинком у колі сім’ї! Тепер про мій «ляп»: до Кратова мужчина не міг би долетіти навіть при великому бажанні. Хіба що міліцейським вертольотом, бо це не місто десь поміж Воронежем і Саратовом, а селище в Підмосков’ї. Звичайно, ніякого аеропорту там немає. Так що, крім хабара, я ще одержав анкетні дані на потерпілого по другому епізоду. Наші хлопці з Управи теж не в пелену сякались: оперативно з’ясували, ким була жертва свавілля у витверезнику - за два тижні до випадку в аеропорту. Забігаючи наперед, скажу, що моя законна відпустка спочатку відсунулась, а після знахідки в «Жулянах» взагалі накрилася. На південь замість мене полетів Полкан. Без проблем.

Кажуть, у Сполучених Штатах усю чорнову роботу проробляють комп’ютери, тому йде на усю справу кругом-бігом півдня. Сподівання, що колись таке і в нас буде, особисто у мене викликало лише посмішку. Бо навіть у нас в Управі всі друкарські машинки на обліку в кадебе стоять, а біля єдиної копіювальної машини - охорона мало не з кулеметом. І це в міліції!

Від автора: молодим читачам у це важко повірити, але свого часу кожна нова технологія в галузі поліграфії викликала у радянського керівництва тваринний жах: «Це ж ВОНИ тепер будуть контру і порнуху друкувать!» Штучне стримування комп’ютеризації, між іншим, пояснювалося тим, що біля кожного принтера не можна було поставити співробітника КДБ, навіть позаштатного, а залишити це діло без контролю - ні, краще вже траєкторії ракет розраховувати на папері в стовпчик. Тому у французькому фільмі «Врятуйте «Конкорд» вихід із аварійної ситуації наземні служби оперативно знайшли з допомогою комп’ютера, а в радянській стрічці «Екіпаж» за полірованим столом сиділо двадцять старих придурків - соратників В.П.Чкалова - і радилися, що б такого зробить, аби при посадці у лайнера хвіст не відвалився.

Олекса Сирота:

Що тобі сказати? Залізна коняка перемогла селянську шкапу. Але розумна машина на допомогу нашій дурній голові ніколи не прийде. Мені експерти розповідали про цікаву історію на одному славетному орденоносному київському заводі. Там існувала ділянка гарячої штамповки пластмаси - шкідливе виробництво! Працювали на пресах жінки, котрим таке заняття було шкідливим удвічі, бо випари хімії били не тільки по легеням, ниркам та шлунку, а й по суто жіночій сфері. Тому ударниці або не доношували далі п’ятого місяця, або народжували таке «щось», що жоден спецінтернат не приймав. Дізналися про це товариші вчені з академії і розробили механічного робота, котрий замінив усіх трудівниць до одної. Вони в крик - не хочемо робота! Справа в тому, що за «шкідливість» їм щодня безплатно півлітра молока видавали і цілих