Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ключ від чужого замка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключ від чужого замка" автора Віктор Васильович Тимченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 55
Перейти на сторінку:
говорив Янюк, а Мітчел мовчав — він умів слухати. Потім мовчати довелося Петрові, хоча й кортіло вставити то одне слівце, то інше. Однак, здавалося, якогось взаєморозуміння так і не досягли.

Нарешті Мітчел не витримав:

— Давайте підведемо риску, Петре Григоровичу: чого ви хочете?

— У нас культ… Наші обряди… Нам не дають вповні їх виконувати…

— Ні, так ми ні до чого не домовимося. Давайте говорити предметно: ви написали листа на «Свободу» і просили привезти вам літературу. Тепер ви її одержали. Але ви наполягали на зустрічі зі мною, вас не задовольнила мадемуазель Жаннетт, ви правильно зрозуміли, що вона не має повноважень вирішувати якісь проблеми, вона кур'єр — привезла літературу і поїхала. Що ви хочете, Петре Григоровичу, питаю я вас?

— Нам потрібна підтримка, люди зневіряються…

— «Свобода» — не благодійна організація, Петре Григоровичу, і ви це знаєте. Ви це знали ще тоді, коли писали туди листа і не хотіли переправляти його поштою…

«Цей знає все», — майнуло у Янюка.

— Але у «Свободи» є зв'язки з людьми, у яких знайдуться гроші і для нас…

— Отже, вам потрібні гроші?

— І не тільки.

— Що ще?

Янюк не знав, як підступитися до головного, до того омріяного, що зараз, як повітря, було йому потрібне, до того, заради чого ним, власне, і затівалася вся ця гра. Але сказати це одразу він боявся, а тому вирішив ще потягти час.

— Нам потрібен друкарський верстат.

— І все?

— Все.

— Навіщо?

— У нас не вистачає літератури, ми могли б розмножувати ту, яка потрапляє нам із Заходу, аби давати читати віруючим братам і сестрам…

— А я грішним ділом подумав, Петре Григоровичу, чи не вирішили ви відкрити щоденну газету «Голос трійці», адже п'ятидесятниця, якщо не помиляюся, це трійця, а ви, наскільки мені відомо, п'ятидесятник.

— Не жартуйте так.

— І ви зі мною не жартуйте так, Петре Григоровичу. Ви сказали друкарський верстат, а насправді вам потрібна розмножувальна машинка типу «ксерокс». Ви і ваші «брати» не здатні підняти таку велику брилу, як налагодження видавничої справи. Адже для цього потрібні досвідчені люди, журналісти, приміщення, папір, фарба, спеціалісти. П’ятидесятництво нині розколоте на маленькі гурточки, окрім чвар, між вами немає нічого спільного. Повірте, я читаю наукову літературу з питань релігії й атеїзму, котра виходить у цій країні, і я вірю висновкам науковців.

Твердий клубок підкотився Янюкові до горла, заважаючи говорити. Все, що казав цей американець, було правдою, але такої правди Янюк чути не хотів. Ще вдома, плануючи сьогоднішню розмову, він мав представити нереєстрованих п'ятидесятників могутньою силою, що може своєю діяльністю зацікавити і «Свободу», і всіх, хто за нею стоїть… Мітчел же повернув усе по-іншому. Отже, треба було йти ва-банк.

— Я не можу тут жити, — вичавив Петро із себе, — тут наступили мені на горло, і якщо я сьогодні не випручаюся, то назавтра задихнуся.

— Ну от, це вже інша справа, Петре Григоровичу. Я ж так і думав, що у вас, окрім громадського, так би мовити, — сказавши це, Бурроу скривився, — є до нас і особистий інтерес. Ви хочете звідси виїхати, я правильно вас зрозумів?

Мітчел уважно подивився Янюкові у вічі. Той відвів погляд і лише головою хитнув: так. «Треба бути настирливим, — подумав Бурроу, — і звір сам ускочить у пастку».

— Важко, можливо, не тільки вам, Петре Григоровичу. Забороняють молитися, як ви писали, вашим братам і сестрам. Чому ви не хочете подбати й про них?

Можливо, вони теж не заперечували б, аби виїхати кудись в Америку, в Австралію чи на Лазуровий берег у Францію, до симпатичної мадемуазель Жаннетт?

— Не юродствуйте, містер Бурроу. Зараз йдеться про мене, а не про решту.

— А за які такі заслуги ми повинні організувати вам виїзд? Що ви за один, такий мученик, що ми повинні опікуватися вами?

— Я поїду не з порожніми руками…

— У вас є золото, діаманти, рахунок у швейцарському банку? — Мітчел відверто знущався з Янюка. — Не будьте наївним, Петре Григоровичу, на Заході ви не зможете розраховувати навіть на пенсію, котру тут заробили, сподіваюсь, чесною працею на комуністичне завтра. А починати спочатку вам важко — ші вже не першої молодості. У вас за плечима немає нічого, що мало б попит у вільному світі. Ви нуль, Петре Григоровичу, і цікавите нас лише як об'єкт можливого… — Мітчел мало не сказав «використання», — як об'єкт можливого співробітництва. Ми не закриваємо перед вами перспектив, однак досі ваші заслуги перед нами полягають лише в тому сльозливому листі, перевірка якого коштувала неабияких грошей. Ви живете в кредит, і якщо не доведете своєї здатності активно діяти, то ці кредити будуть закриті, і Ради зможуть зробити з вами все, що вони захочуть.

— З вашими кредитами вони зможуть зробити те ж саме…

— О, не кажіть, Петре Григоровичу! Говорячи «кредит», я мав, на відміну од вас, на увазі не лише гроші. Кредит — це довір'я, а людям, котрим ми довіряємо, ми можемо зробити багато чого корисного. От ви самі сказали, що вам потрібне запрошення на виїзд, чи не так? Людям з відкритим кредитом ми могли б в цьому посприяти…

Янюк здався. Він зрозумів, що це не переговори рівноправних партнерів, а односторонній диктат за правом сильного. Мітчел зламав його. Треба було викладати козирі.

— У мене немає рахунку в швейцарському банку, але я непоганий інженер, — Янюк глянув на Мітчела, ніби просячи його не перебивати, той кивнув, хоча їдка фраза вже готова була скочити з його прудкого язика. — Я був непоганим інженером до війни, але потім… Та це вас, Очевидно, не цікавить… Після війни я пішов працювати на завод робітником і, маючи інженерні знання, дуже швидко почав працювати краще за інших. У мене було дві мети: я хотів поваги, що застрахувала б мене од допитливих поглядів, а, по-друге, я прагнув жити трохи краще, ніж жили всі навколо.

1 ... 36 37 38 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ від чужого замка"