Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вулиця Без світання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Без світання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вулиця Без світання" автора Юрій Іванович Усиченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:
сказав:

— Випийте, Богданно, не ображайте господаря.

Думки Дем'янка начебто передалися дівчині. Вона зрозуміла: дратувати бандита, напівбожевільного від злоби, страху і горілки, не можна. Треба виконати його вимогу.

Повільно взяла чашку, ковтнула смердючого самогону і закашлялась.

Довгий одним духом вихилив свою порцію і насмішкувато подивився на Дем'янка, який відпив три чверті склянки:

— Що, теж лікар заборонив?

— Ти зараз завалишся на сіно, а мені сорок кілометрів їхати, тоді містом іти, — спокійно заперечив Дем'янко.

З якоюсь вкрадливою люб'язністю Довгий запропонував:

— А ви не кваптесь їхати, побудьте трохи з нами. Боятися нічого, охорона є. Ти заснеш, а ми з Богданною посидимо.

Він дивився вбік, говорив байдужим тоном, але було в його голосі щось таке, від чого Богданна зіщулилась, почула біду.

Не сподобалась його пропозиція і Дем'янкові.

— Ні, затримуватися ми не можемо.

— Брешеш! — губи Довгого засмикались. — Усі ви брешете! Обдурили, зрадили.

— Ніхто тебе не обдурює.

— Багато ти знаєш! — губи бандита рухалися, як два червоних лискучих черв’яки.

«Треба забиратися звідси, подумав Дем'янко. — Зовсім цю тварюку розібрало».

Довгий знову налив самогону всім трьом. Богданна з жахом дивилася на повну чашку. Невже доведеться знову пити? Нерви її були такі напружені, що навіть найміцніший «первак» не захмеляв, але сам вигляд самогону викликав нудоту.

— Багато ти знаєш! — повторив Довгий. — В Західну зону тікати треба, а що я робитиму в Німеччині їхній? Що?.. Але пам'ять тут по собі залишу, ой залишу! — люто заскрипів зубами. — Повік Довгого не забудуть!.. Пий!

— З нас досить, час іти, — твердо сказав Дем'янко, відсуваючи склянку. Він зрозумів: більше поступатися не можна — від поступок бандит нахабніє. Якби молодий чоловік був сам, він би не боявся б нічого, але Богданна…

Підвівся з-за стола. Дівчина і собі встала. Довгий пильно оглянув Богданну, вузькі очі роздягали, липли до стрункої постаті дівчини.

— Добре, — зовсім тверезим голосом сказав Довгий. — Ти йди… А ви, Богданно, залиштесь.

— Ні, — на вилицях Дем'янка заграли тугі жовна. — Ми прийшли разом і разом підемо.

Та бандита вже важко було спинити. Спокійно, але вперто він повторював:

— Не лізь не в своє діло, забирайся.

— Облиш, Довгий, — Дем'янко ще не втрачав надії покінчити миром.

Губи бандита скривились. Одним стрибком він опинився біля лави, схопив автомат, спрямував на Дем'янка і прохрипів:

— Забирайся!

Богданна була сама не своя. Якщо Дем'янко спробує чинити опір, Довгий застрелить його.

Проте молодий чоловік уже знайшов вихід із становища. Як і у фашистській армії, в бандах українських націоналістів основу основ становила сліпа покора «нижчих» «вищим». Ось на цьому і зіграв Дем'янко. Навіть не глянувши на автомат, він прибрав гордовиту позу і, карбуючи кожний склад, промовив:

— Це що-о та-ке?! Як ти із старшим офіцером розмовляєш, хам, бидло! Розпустились!

Розрахунок був правильний. Холуй, що звик знущатися над беззахисними, тремтів перед сильними, знатними, багатими. Довгий зрозумів, що дозволив собі зайве. А що коли Дем'янко звідти, з Мюнхена? Пристрелиш його тут, а там — тебе… Бандит не втрачав надії пробратися у Західну Німеччину.

Секунду тривала напружена мовчанка. У Богданни заніміли ноги.

Довгий поволі опустив автомат.

— Слава вождеві! — спокійно, начебто нічого й не було, сказав Дем'янко і жестом показав Богданні, щоб вона йшла.

— Вождеві слава, — услід їм відповів Довгий.

Спустилися з ґанку. Пес не підняв голови, тільки скоса глянув у їх бік. Стецько сидів на призьбі — звідси він стежив за дорогою, що вела від хати до села.

Дем'янко попрощався з ним недбалим кивком. Богданна сказала: «До побачення» і тут же відчула, як безглуздо звучать зараз ці слова.

— Ідіть спокійно, не поспішайте, не обертайтесь, — півголосом промовив Дем'янко. — Боятися не треба…

Богданна догадалася, чому він тримається ззаду, а не поруч — захищає собою від пострілу в спину. У дівчини забилося серце. «Який він хоробрий і хороший», — думала вона про Дем'янка.



Стежка петляє в заростях ліщини, губиться в зеленій глушині. Тиша.

Дем'янко скосив очі, поглянув через плече — хату ледве видно. Погоні нема.

— Ну, от і все, вибралися! — зітхнув, наче скинув з плечей важкий тягар і добродушно розсміявся.

Богданна раптом розридалась. Намагалася стримати сльози і не могла — нервове напруження було занадто великим.

— Що ви, Богданно, не треба, не треба, — вмовляв її розгублений Дем'янко. Взяв руки дівчини в свої.

Богданна підвела голову, глянула йому в очі. На довгих віях тремтіли сльози.

— Я вам так вдячна, — погляд її став густий, глибокий.

І Дем'янко несподівано поцілував дівчину в уста, щоки, очі. Богданна сховала обличчя в нього на грудях. Він погладив її м'яке волосся.

Дівчина нагадала:

— Нас чекає… цей…

Дем'янко мало не скрикнув від внутрішнього болю. Смисл того, що трапилося, став нещадно ясний: Богданна вважає його не за того, ким він є насправді. Між ними. ніколи не може бути любові, справжньої, чистої, щирої любові.

А обдурювати Богданну він не хотів.

— Ходімо, — тихо сказав Дем'янко.

Голос його здивував дівчину — він раптом став холодний, суворий. Вирішила, що помилилась. Радість любові сповнювала її.

Та щастя вмить зникло, як тільки вийшли на шосе і Богданна побачила облуплений, наче з'їдений паршами, «мерседес». Дійсність знову вступила в свої права, дійсність темних справ, змов, бандитських таємниць, до яких тепер стала причетна і Богданна. «Я кохаю його, а хто він? — з тугою подумала дівчина. — Може, як Довгий, людей убивав?.. Адже він назвав себе «старшим офіцером». Виходить, такий самий бандит, як Довгий, тільки

1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Без світання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Без світання"