Читати книгу - "Мільйонери з порожніми кишенями, Поль Берна"

На ці слова в бюро знялася справжня содома:

— Ви з нас смієтеся! — загорлав Шарлюн, підскочивши до підприємця. — Та ж куди не глянеш — всюди ваші проспекти, де пишеться: «Будиночок за двадцять чотири години!». Як хочете собі, а мусите справдити ту заяву, інакше ми не згодні! Шість хатин мають бути зведені до завтрашнього ранку! Ми сорок днів пнулися з шкури, аби заробити ці гроші— то невже тепер нам сидіти, як рак на мілині…

Мосьє Кастеран звів руки до неба:

— Матеріал я маю, але мої люди зараз роз'їхались. Доведеться вам почекати, доки наспіє ваша черга.

— Могіканам ніколи чекати! — обурено промовила Міке. — Якщо до завтрашнього ранку в тому гаю нічого не зміниться, люди з мерії виселять їх звідти за двадцять чотири години! Ви не маєте права до того допустити!

На підтвердження цих слів Шарлюн гупнув кулаком по столу — владання скарбом піддало йому хоробрості.

Мосьє Кастеран спробував одкрутитися, посилаючись на те, що юні відвідувачі за своїм віком ще неправосильні укладати угоду.

— Наш поручитель — дідусь Кабассоль, — урвав його мову Шарлюн. — Зателефонуйте до нього! Він ураз поставить усі крапки над «і»!

Мосьє Кастеран волів без цього обійтися. Тож йому лишилося тільки спитати:

— А гроші?

— Ось! — Зозулик, пишаючись, ступив наперед з портфелем у руках.

Він поважно відімкнув замки манюсіньким ключиком, святобливо, одну по одній, вийняв пачки й розклав їх на столі перед мосьє Кастераном.

— Коли ви маєте якісь сумніви щодо походження цих грошей, — промовив він, — то ось касова книжка…

І він простяг записника з до решти списаними сторінками.

Бухгалтерія ордену мала особливість — в ній зовсім не було дебету: геть усі гроші записувались на кредит могікан. Все занотовано тут, од першого дня — від трьох франків Норін до мільйона Філіпа Віаля.

Мосьє Кастерана — великого ділка — мільйон і трохи не засліпив. Але як людину його вразили до краю три франки Норін і нагромадження сміховинних, мізерних сум, — вони так промовисто свідчили про невидане завзяття цих дітлахів, пойнятих безумним замислом.

Коротко кажучи, три франки Норін, офіровані в день великого безгрішшя, повалили останню перепону.

Мосьє Кастеран не спромігся на слово: він знітився перед дванадцятьма парами очей, звернених на нього. І він кинувся до телефону й заходився коренити своїх майстрів так, що малі відвідувачі не тямилися з надмірного захвату.

По недовгім часі він, осміхаючись, повернувся до дітей:

— Не беруся поки що твердити напевно, але можете мені повірити: могікани завтра спатимуть в нових будиночках. А зараз вертайтеся додому й чекайте.

Зозулик, який нічого не брав на віру, зажадав офіційної розписки.

Від скарбу зоставалося ще двісті сімдесят чотири тисячі франків.

Перш аніж сісти в автобус, що їхав до Порт-Біу, Шарлюн запропонував приятелям купити подвійні пайки малинового морозива з фісташками.

Але жага самопожертви згасла ще не у всіх серцях: ласун Янгол єдиний з усіх не схотів купувати морозива.

— Про мене! — сказав Смішко. — Ковтай собі слинку…

— Я з принципу! — гордо виголосив Янгол.

З'ївши морозиво, лицарі вражено перезирнулися: важкий, виявляється, лише перший крок. Скупенькому Зозуликові запекло біля серця: Розет уже зняла мову про подарунок мадмуазель Блан — сріблястого лиса.

— Ти її не знаєш, — сказала Міке. — Вона б розсердилась. Та, зрештою, ніхто з нас не схотів би користатися цими грішми. Ми так настраждалися, поки їх зібрали!

— Та й хто б то дарував хутра, коли в тіні тридцять шість градусів! — додав Тітен-солодкі-очка.

Години за дві всі лицарі зібралися під пініями, поблизу хатин, і стали чекати подій.

Шарлюн, що прибіг останній, приніс утішну звістку: мосьє Аморетті поїхав на цілий день до Тулона, а двоє його підданців — поліцейські Кюк та Гарідан — крутилися біля Кадьєра. Тож небезпеки нізвідки було чекати.

Таємницю збережено: могікани й досі нічого не знали про скарб. Вони тягнулися од хатини до хатини із скрутнями мотузок, папером на обгортку, порожніми валізами.

— Щось довгенько ми вас тут не бачили, — тижнів два або й три! — мовив до дітей хирлявий Ескофьє.

— Ніколи було — мали клопітну роботу, — поважно відповів Шарлюн. — Віднині бачитимете частіше.

— Ти що, з глузду спав? — одказав старий, хитаючи головою. — Тільки вчора приходив Альфонс: завтра мусимо вибиратися — конче мусимо!

І справді, перед кожною халупою виднілися сліди розгардіяшу, як це буває, коли назавше вибираються з дому. Стара Сезарін, оточена вісьмома своїми котами, обшивала два клумаки з білизною.

Угледівши дітей, що базікали, сидячи кружка під пініями, мосьє Пастурель здивувався:

— Я ще зроду не бачив, щоб ви отак сиділи без діла. Може, помогли б нам трохи?

— А нащо? — відгукнулася Міке. — Ви нікуди звідси не підете… Ми ж так часто це вам кажемо, що годилося б нам вірити!

Ті слова справили враження. Могікани зійшлися до гурту, стиха між собою порадились, несміло позираючи в бік дітей, а тоді кожен подався додому.

Минула п'ята година, а з Ла Сьота ще нікого не було. Янгол побіг до містечка по морозиво, а Філіп з Міке — до школи, порадитись з мадмуазель Блан. Вчителька зателефонувала до мосьє Кастерана.

— Почекайте ще трохи й не хвилюйтеся, — відповів підприємець.

Тільки о восьмій, коли половина ватаги вже розійшлася, вдалині за олеандрами, на перехресті, показалися два здорові ваговози, наладувані будівельними матеріалами. Там же сиділи із двадцятеро робітників. Вони повернули ліворуч, загальмували, тоді стали повільно з'їжджати вибоїстою дорогою до могіканських хатин.

— Наші! — загорлав Шарлюн.

Слідом їхав у авто мосьє Кастеран. Сполохані шумом, могікани повиходили з хатин і ошелешено