Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Над Чорним морем, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"

204
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Над Чорним морем" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 71
Перейти на сторінку:
ті го­лодні вов­ки, потріска­ють усе до­чис­та», - миг­ну­ла дум­ка в Нав­роцької. Во­на лед­ве вдер­жа­ла язи­ка, щоб не на­ла­яти прос­та­ка.

- Маню! піди, сер­це, та ска­жи гор­ничній, щоб мерщій при­нес­ла тарілки, ножі, та ви­дельця, та па­ля­ниці, а са­ма - візьми з ко­мо­ди сал­фет­ки, - про­мо­ви­ла ти­хеньким го­ло­сом Нав­роцька до Мані, - та не за­будь замк­ну­ти ша­фу.


Маня пішла й вис­ла­ла че­рез гор­нич­ну тарілки. Па­ничі й пан­ни ки­ну­лись на ма­ри­над, як го­лодні вов­ки на вівцю, хоч їх Нав­роцька й не прип­ро­шу­ва­ла.


Фесенко за­був за не­дав­ню оби­ду й заїв го­ре своєї душі дво­ма доб­ри­ми шма­точ­ка­ми ма­ри­на­ду, ки­да­ючи спідло­ба злю­щи­ми очи­ма на Ко­маш­ка. Виліз потім бо­ком той ма­ри­над доб­ро­сер­до­му прос­та­кові: жінка два дні гриз­ла йо­го за той ма­ри­над.


Вже смер­ком поп­ро­щав­ся Фе­сен­ко з Нав­роцьким. Ра­зом з ним поп­ро­щав­ся Ко­маш­ко.


- Приходьте до нас частіше, - зап­ро­шу­ва­ла Фе­сен­ка Нав­роцька.


- Не за­бу­вай­те нас! Ми вас бу­де­мо ждать до се­бе, - про­сив Нав­роцький Ко­маш­ка.


Фесенко пішов ву­ли­цею на один бік, Ко­маш­ко поп­ря­му­вав на дру­гий бік до мо­ря.


- Розійшлись, як доріжки в лісі, - обізвав­ся Нав­роцький, осміха­ючись. - Один на пра­ву ру­ку, дру­гий на ліву.


«Розійшлися й ніко­ли не зійдуться», - по­ду­ма­ла Са­ня, во­дя­чи очи­ма за Ко­маш­ком, кот­ро­го біла пос­тать ма­нячіла і все ніби по­то­па­ла в тем­ряві під ви­со­ки­ми акаціями і зго­дом зовсім по­то­ну­ла.


«Потонули в імлі ти­хо­го ве­чо­ра, - ду­ма­ла Са­ня. - Вже не вид­ко обох. Кот­рий-то з їх по­то­не в морі світо­во­му? кот­рий не вто­не? Кот­рий з їх вип­ли­ве на бе­рег, кот­рий за­ги­не?» -ду­ма­ла дівчи­на, си­дя­чи за сто­лом і не­на­че прис­лу­ха­ючись до своїх по­таємних пи­таннів. А ду­ма за ду­мою во­ру­ши­лась в її душі, як ти­хий ше­лест аб­ри­ко­со­во­го лис­ту од вечірнього морсько­го по­ди­ху на су­хий бе­рег. «А що як Ко­маш­ко по­то­не? - не­на­че го­во­рив їй той ти­хий го­лос в душі. - А він до­ко­неч­но по­то­не з своєю пал­кою вда­чею, з щи­рим сло­вом…» І для неї ста­ло шко­да мо­ло­до­го хлоп­ця, ста­ло жаль йо­го мо­ло­до­го жит­тя. Во­на важ­ко здих­ну­ла і знов за­ду­ма­лась.


Їй за­ба­жа­лось з кимсь по­го­во­ри­ти щи­ро, од сер­ця, поділи­тись мис­ля­ми, приз­на­тись, що го­во­рив їй не­дав­но Фе­сен­ко. І щось гли­бо­ко-гли­бо­ко в серці підка­зу­ва­ло їй, що не з батьком і не з щи­ри­ми при­ятелька­ми во­на по­го­во­ри­ла б те­пер, а з Ко­маш­ком, з од­ним Ко­маш­ком.


- Яка гар­на лю­ди­на Фе­сен­ко, - про­мо­ви­ла го­лос­но Нав­роцька. «От бу­ло б доб­ре за­лу­чи­ти йо­го для моєї Мані», - по­ду­ма­ла во­на, але цього при доч­ках не ска­за­ла.


- Еге, агар­ний. Плечі ши­рокі, і апе­тит має доб­рий: знать має доб­рий шлу­нок, - зне­хо­тя обізвав­ся Нав­роцький.


- Яку ги­до­ту ти вер­зеш! - ска­за­ла ста­ра. Са­ня вста­ла й пішла гу­ля­ти попід акаціями; їй неп­риємна бу­ла са­ма роз­мо­ва про Фе­сен­ка.


- А мені здається, що Ко­маш­ко ба­га­то кра­щий і ро­зумніший, ніж Фе­сен­ко, - ска­зав Нав­роцький.


- Я бу­ла б ра­да, як­би Ко­маш­ко навіть зовсім не хо­див до нас, - ска­за­ла Раїса Ми­хай­лівна з сер­ди­тою міною, - все го­во­рить му­жицьким язи­ком, не­на­че най­няв­ся так го­во­ри­ти. Та й дум­ки в йо­го якісь… Ат!..





VII



Другого дня вранці Нав­роцькі вста­ли пізненько й пи­ли чай в но­мері з доч­ка­ми. З пош­ти при­нес­ли два лис­ти: один був ад­ре­со­ва­ний до Нав­роцько­го, дру­гий до Нав­роцької.


Навроцька роз­дер­ла кон­верт. В ко­ро­тенько­му листі бу­ло на­пи­са­но: «Глядіть ли­шень доб­ре свою стар­шу доч­ку; во­на блу­кає по Одесі з не­доб­ри­ми людьми, во­диться з по­га­ною ком­панією. До біди не­да­ле­ко з її мод­ни­ми ідей­ка­ми та утопійка­ми. Час не­без­печ­ний; сте­режіться».


Тим ча­сом Нав­роцький чи­тав го­лос­но свій лист. В листі бу­ло на­пи­са­но: «Про­чу­ли ми че­рез лю­дей, що в ва­шо­му домі бу­ває Ко­маш­ко й буцімто прис­ва­тується до ва­шої стар­шої доч­ки. Сте­режіться йо­го. Ста­ви­мо собі за свя­ту по­винність зас­те­рег­ти вас, що не сьогодні-завт­ра Ко­маш­ка зап­ро­то­рять ту­ди, де ко­зам ро­ги прав­лять. На­чальство са­мо по собі зна­ти­ме або й знає за йо­го утопії».


- Брехня на­пи­са­на! - ска­зав Нав­роцький.


- Яка там брех­ня? На ли­шень про­чи­тай, що на­пи­са­но в моєму листі, - про­мо­ви­ла зоз­ла Нав­роцька. Нав­роцький взяв од неї лист і про­чи­тав го­лос­но.


- А що? Хіба ж я тобі не ка­за­ла?


- Гм, гм… ка­за­ла, але я не слу­хав… Це пи­ше до нас Фе­сен­ко.


- Фесенко? Ніко­ли в світі я цього не по­ду­маю! Не та­ка він лю­ди­на. Це пи­ше, ма­буть, твій Ко­маш­ко, - про­хо­пи­лась Нав­роцька.


- Цебто пи­ше сам на се­бе, чи що? - спи­тав Нав­роцький.


Саня за­ре­го­та­лась. Той сміх, як ле­зо но­жа, урізав Нав­роцьку.


- Смійся, смійся, Са­ню. Швид­ко з те­бе бу­де сміятись увесь Ки­ши­нев, увесь Одес, - ска­за­ла сер­ди­то Нав­роцька.


- На, Са­ню, ці до­ку­мен­ти, піди в пе­кар­ню та вкинь в піч, - ска­зав Нав­роцький до Сані.


Саия вхо­пи­ла лис­ти й ху­тенько побігла тільки не в пе­кар­ню, а в но­мер до Му­раш­ко­вої на по­ра­ду.


В Му­раш­ко­вої во­на зас­та­ла свою при­ятельку Ольгу Махнівську.


- От ціка­ва но­ви­на, об­мальову­юча наш час! На­те ли­шень, чи­тай­те ці де­пеші, - ска­за­ла Са­ня ве­се­лим насмішку­ва­тим го­ло­сом, але її го­лос на кінці фра­зи нес­подіва­но зат­ру­сивсь. Ос­тан­ня нот­ка бу­ла мінор­на.


Махнівська й Му­раш­ко­ва про­чи­та­ли лис­ти.


- Та й под­ла ж лю­ди­на пи­са­ла оці де­пеші! - крик­ну­ла Му­раш­ко­ва.


- Як ви ду­маєте, хто пи­сав ці де­пеші? Га? - спи­та­ла Са­ня.


- Я ска­жу, не ва­га­ючись, що пи­сав Фе­сен­ко, - обізва­лась Му­раш­ко­ва. - Я на Ма­ло­му Фон­тані пос­те­рег­ла, що ти, Са­ню, йо­му спо­до­ба­лась, що Ко­маш­ко стає йо­му при­ти­чи­ною…


- І па­па, надісь, до­га­дується, що пи­сав Фе­сен­ко, - ска­за­ла Са­ня й за­ду­ма­лась.


Туга впа­ла на її ве­селі ясні очі. Во­на схи­ли­ла го­ло­ву ще ниж­че й од­ра­зу зап­ла­ка­ла. Для неї ста­ло не­ви­мов­не жаль Ко­маш­ка. Во­на бу­ла лад­на летіти до йо­го, за­раз-та­ки зас­те­рег­ти йо­го. Пе­ред нею на столі ле­жа­ли ря­доч­ком роз­гор­нуті два лис­ти, і ці не­чесні лис­ти не­на­че наб­ли­жа­ли її сер­це до Ко­маш­ка. Він став для неї не­на­че рідний, до­ро­гий.


- Що ж мені те­пе­реньки ро­би­ти? - Спи­та­ла ніби са­ма в се­бе Са­ня.


- Треба да­ти звістку Ко­маш­кові, - обізва­лась Му­раш­ко­ва.


- Дам зна­ти, дам зна­ти як­най­швид­ше! - крик­ну­ла Са­ня. - Я йо­го вик­ли­чу сю­ди, я на­пи­шу до йо­го, не­хай він за­раз при­бу­де до ме­не.


- Але, Са­ню, це ти зай­деш над­то вже да­ле­ко. По­ду­май пе­редніше й спи­тай своє сер­це? Ти знаєш, до чо­го во­но йдеться, ко­ли ти на­пи­шеш до йо­го лист і пок­ли­чеш сю­ди? - ска­за­ла обе­реж­на Махнівська.


Саня за­ду­ма­лась. Во­на в той час за­бу­ла й про кур­си, і про ви­щу на­уку, і за свої заміри, і за діяльність на ко­ристь людськості, бо тільки по­чу­ва­ла, що її щось ду­шить ко­ло сер­ця.


- Що бу­де, те й бу­де, а лист тре­ба на­пи­сать.

1 ... 36 37 38 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"